ГУМОРЕСКИ БАЙКИ ФЕЙЛЕТОНИ

Веселий ярмарок

І тоді покликали молодого архітектора, який давно набридав дирекції проектом реконструкції «Дерев'яного свічника».

Нагадуючи класичне гасло: «Театр починається з вішалки», архітектор пропонував розмістити її на сцені, буфет — у партері, а вистави грати на сходах, що ведуть до салонів для курців.

У цьому щось було, і новий головний режисер, палкий прихильник експериментів і психологічних тестів, сподівався: передова критична думка і освічена театральна громадськість буде в захваті від оригінальної ідеї. Але корифеї театру, пославшися на свої заслуги, стаж роботи і хронічну астму, відмовилися демонструвати нев'янучу майстерність на сходах, де відгонить тютюновим димом. Та й коштів вистачило тільки на обладнання буфету.

Зазнавши поразки, головний режисер вирішив завіятися з міста у невідомому напрямку. Але на прощальному банкеті, коли в кишені вже лежала трудова книжка і квиток на літак, режисер наважився висловити свої міркування щодо причин кризи «Дерев'яного свічника».

Режисер наївно вірив, що хвилююча мить єднання смаків і сердець за бенкетним столом розчулить акторів, і вони зрозуміють рятівну силу його слів, вистражданих трьома суворими доганами і десятком анонімок. Адже психологічні тести, до яких зі студентської лави режисер відчував повагу, найкраще впливають саме у момент загальної відвертості й душевного піднесення.

Ковтаючи слова, головний режисер притис келих та виделку з баликом до вилогів старого піджака і голосно проказав:

— Вірю, сподіваюсь, прагну! Наші шановні ветерани поступляться місцем обдарованій молоді, яка зуміє схвилювати вибагливого сучасного глядача. Прагну, вірю, сподіваюсь! Молодих більше не випускатимуть статистами у зал, аби заповнити його похмуру порожнечу. Сподіваюсь, прагну, вірю у зміну поколінь на сцені! Тоді повернеться втрачена слава «Дерев'яного свічника»!..

Колишній головний режисер покладав великі надії на свій нечувано сміливий тост, але його ніхто не почув. Психологічний тест зазнав невдачі — мить єднання та відвертості не відбулася.

Молодих акторів не запрошують на прощальні урочисті банкети, а корифеї «Дерев'яного свічника» давно звикли слухати лише суфлера та власних дружин.

— Браво!— плескали у долоні учасники банкету й по черзі обіймали спітнілого промовця.— Стільки темпераменту! Як сумно буде без вас!

Мельпомена завжди віддавала перевагу хоровим освідченням у коханні, і серце режисера мимоволі умлівало від дружних вигуків:

— Браво! Бравіссімо!

Віталій Коваль

МІЙ ВОЛОДАР

Нехай собі у всіх рівноправ'я, а в нашій сім'ї усе вирішує чоловік. А я тільки мовчки підкоряюся. Бо чоловіки й створені, щоб усім правити, а жінки...

Я своєму чоловікові звикла коритися з першого знайомства нашого, з того першого танцю.

Ото якось стою я в клубі і нишком до парубків придивляюся. Один припав мені до вподоби: кучерявий, ставний, з вусиками. Аж серце зайшлося. «Ну, Віро,— кажу сама до себе,— тримайся! Оцей козарлюга і стане твоїм повелителем!» І при цьому таким його поглядом обпекла, що він прикипів до місця і почав наливатися фарбою, як помідор проти сонця. Став дозрівать. А я відвернулася, мовби нічого й не сталося. Сміюся, щебечу з іншими. Краєчком ока бачу: майбутній мій володар поволі підсувається до мене і, маскуючи ніяковість, голосно каже:

— Підемо до танцю!

І не розбереш — наказує чи просить.

Так я вперше йому скорилася, своєму Миколі.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Веселий ярмарок» автора Кисельов С.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГУМОРЕСКИ БАЙКИ ФЕЙЛЕТОНИ“ на сторінці 57. Приємного читання.