Розділ «Павло Мисько ЕРПІДИ НА ПЛАНЕТІ ЗЕМЛЯ»

Урешті ноші з Ерпідом обережно опустили на землю. Ваня пробрався до Ерпіда.

— Ти не забув про об’єкт номер два?

— Не забув. Курс норд-вест… Об’єкт помалу рухається. Дуже повільно і в наш бік. Об’єкт подає аварійні сигнали.

— Тоді — вперед! — скомандував Ваня.

— До побачення! — розкланялася тітка-контролерка. — Приходьте ще, будемо вам завжди раді. А в якому кінотеатрі будуть ваш кіножурнал показувати?

— В усіх! — відповів за Ваню Гриць Рябий.

За Ерпідом і Ванею вивалився із звіринця гурт дітей.

— Хлопці, а ви ж куди? Зараз звірів будуть годувати, це ж так цікаво! — в голосі тітки була незвичайна доброта. — Ах, ви не асистенти? Тоді назад не пущу! — в її голосі відразу задзвенів метал.

— Дякую за допомогу, — потиснув Ваня руку Грицю. — І всім дякую! До побачення! За нами не йдіть, а то зірвете важливе завдання наукового центру.

— Я хочу з тобою дружити, чуєш? Де ти живеш? Дай свою адресу! — крикнув услід Гриць.

— Будь ласка: область столична, Мінська, село Клинці, Івану Гордію. Пиши!

— Так ти не мінчанин?! — стало кислим обличчя в Гриця.

І чого було так морщитись? Буцім геніальні винахідники Ерпідів можуть жити тільки в столицях!

Правду казав дядько Микола, що буде дощ. Напророчили його осколки: ген уже і сонце заховалося, а край неба почорнів і розбух від тяжкої величезної хмари. І звісно, треба було б шукати якийсь притулок, щоб мати дах над головою. А Ерпід-один котився по доріжці повз стадіон просто до колеса огляду, що височіло над краєм лісопарку і все ще поволі крутилося. Жучок добре відпочив у Вані на руках і тепер сміливо гасав то вправо, то вліво від доріжки, робив попереду півколо і озирався, ніби чекав від Вані якогось наказу. Песик часто принюхувався до землі, задирав морду вгору, ловив носом вітер.

А з парку поспішали люди — мами і бабусі вели малюків, а зовсім молоді мами котили перед собою різнокольорові коляски — багато колясок траплялося. Ерпід не спинявся біля них, тільки повертав тулуб так, щоб окуляр хоч на мить глянув на них, і котив далі. Ваня ішов ззаду і тільки погрожував пальцем хлопчикам, коли ті розставляли руки, заступали дорогу Ерпіду, ніби хотіли перейняти заблукалу овечку. І діти неохоче сторонилися, зітхали: така незвичайна іграшка, а погратися не дають. Один розпещений малюк аж ногами затупотів, хотів на землю сісти, вимагаючи собі Ерпіда. Але біля нього спинився Жучок і сказав: “Р-р-р!” Малюк відразу округлив очі від крику: “Ма-а-ма!!!”

— Це чорт зна що! — залементувала його мати. — Порозпускали собак без намордників! Мілі-і-і-ція-а!

— Ви краще за своїм вередуном дивіться, то й міліція не знадобиться, — відрізав Ваня.

Жучок зрадів, що його виправдали, потюпцював перед Ерпідом, задерши хвіст на спину.

— Свєто, дивись! Ще один їде, сріблястий! А в Таньки жовтий… І ледве повзає на руках і ногах! — це спинилися, проводжаючи поглядом Ерпіда і Ваню, дві дівчинки в червоних галстуках. — Побігли їй скажемо! — сипала одна, мов горохом.

- Їй і того вистачає, - відповіла інша, більш розсудлива. — І з тим не знає, що робити. Ліпше додому побігли, а то дощ скоро вперіщить.