Розділ «Павло Мисько ЕРПІДИ НА ПЛАНЕТІ ЗЕМЛЯ»

— Ой! — Танька не повірила своїм вухам, навіть оглянулася по боках: хто це говорить? — Еге-е… Так я кричу: “Чий це? Чий це?” Ніхто не відповідає. Ось я й повела його…

— Повела, повела… Щоб тебе так водили… Він же зовсім не пристосований ходити! Треба було в бюро знахідок здати чи в міліцію… — сказав Ваня і стукнув себе по лобі: “Здурів! Здала б, тоді забудь, як звали”. — Це з Академії наук електронні роботи. Їх випустили на самостійну розвідку… під наглядом юних техніків… — постукав Ваня себе в груди і закашлявся. Стільки доводиться брехати! Іншим разом на цілий місяць цієї брехні вистачило б, а тут треба випалити за декілька годин. — Ось цей може говорити всіма мовами, а цей… Усіх тварин і звірів розуміє, навіть про що дерева говорять.

— Вигаду-уй більше… — недовірливо протягла дівчинка. — Мене Таня звати, а тебе?

— Знаю. А мене — Ваня… Ерпід-один, доповідай, про що вдалося дізнатися.

— У Ерпіда-два енергії залишилося трохи більше, як на зворотну дорогу. Ще трохи, то й зовсім перегорів би від марного напруження. Та-ам уже про все знають, я доповів, завдання йому майже всі відмінили.

Поки Ерпід-один говорив це, Таня часто-часто похитувала головою, ніби зганяла з носа муху. А очі від здивування розплющувала все ширше і ширше. Тим часом і Ерпід-два випустив з-під споду такі ж гусениці, як і сріблястий, а ручки і ніжки склав та притулив до тулуба. Заговорив:

— Це низьке дерево-кущ з червоними ягодами стогне і задихається. Воно не любить он те дерево з широким листям… — повернувся жовтий до липи.

— Вовчий бузок не любить ли-ипи?! — Ваня був дуже вражений. — А з вигляду не подумаєш, і ягід ось скільки…

— Якби цей бузок не був отруєний липою, то ягід мав би уп’ятеро більше, — сказав Ерпід-два.

— Липі ж так само буза не подобається, а листя он яке лапате і зелене, хоч і осінь, — сказав Ваня. \

— Ні. Запах бузку липі подобається, вона всміхається від приємності, - сказав жовтий.

— Любов без взаємності, - подала голос Таня. — Таке буває, - додала вона авторитетно.

— Я проаналізував уже стан навколишніх дерев. Багато, особливо тих, що з голками, трусяться від лихоманки, в них підвищена температура… Вони задихаються, але не так через сусідів, як через поганий склад повітря.

Що задихаються, то, може, й правда: заводи кругом. Оно в сосни вже стирчить замість вершка якась суха рогатина. І он, і он… А он та зовсім всохла, вся глиця обсипалася… Ваня переводив погляд з дерева на дерево і раптом відчув на носі велику дощову каплю.

— Полу-ундра! — закричав він, як бувалий матрос. — Треба ховатися, а то поржавієте!

— Ми не іржавіємо, — в один голос сказали Ерпіди.

А сріблястий додав:

— Гроза для нас корисна, ми виловлюємо з повітря електрику, підзаряджаємося.

— А ти чого тут киснеш? Марш додому! — Ваня знов накричав на Таньку.

— Ванечку, можна я з вами побуду? — жалісно попросилася вона. — Тут так цікаво, а дома посадять гами розучувати.