Предок

Так весело розпочали Круки своє життя в Ставках — так звалося те село.

II

Погода розгулялась швидко. Грицько вилаяв її, що не знала, коли її було треба, але Ганна догадалась, що то дощ ішов їм на щастя, поки вони мандрували, а тепер перестав.

Дуже хотілося того щастя! Але, чекаючи його, треба було подумати й про те, що його

їсти і як пересидіти зиму. У Круків не було ніякого запасу; з тих двох злотих, що зав'язані були в Ганниній хустці, вигодуватись було не можна; а то ще й треба було купувати всякого добра, почавши від горшків і до відер та діжок. Грицько знову з'явився перед пана, просячи позичити жита півосьмачки й гречки два гарці. Пан на те гукнув хлопця й спитався:

— Почім спродали жито й гречку на останнім ярмарку?

Той сказав.

— Отож щоб знав,— сказав пан Грицько-ві.— Буде, значить, за тобою чотири злотих: коли ж ти мені віддаси?

— Може, я б їх відробив? Молотив або як інакше?

— Добре, приходь: по п'ять грошей день тобі порахую.

Грицько походив кілька днів, але далі пан приняв ще одного, такого ж перехожого, як і Грицько, за парубка, за те, щоб годувати зиму. До того ж приходили на панщину селяни. Грицько був зовсім непотрібний, і пан сказав йому, щоб більше не приходив. Іншої праці він собі- не знайшов. Тож, не маючи ніякого хазяйства, ані якої роботи, лежав звичайно на печі й марив, скільки він посіє чого, й скільки воно вродить, і що з того треба буде зробити. Ганна свій вільний час збавляла або бавлячи дитину, або шиючи з того сувою полотна сорочки чоловікові й собі. Маючи вільний час, узялася вона їх мережити; мережки виходили не дуже гарні: в наймичках усьому не навчишся, але Ганна поралася коло їх з великою охотою. Ще її втішні надії не минулися: їй здавалося, що вона ніби свою будучу долю вишивала, таку ж мережану, рябу та веселу.

Грицько часом починав удвох з нею міркувати, скільки чого в їх буде, й що вони з того зроблять; а коли той матеріал кінчався, мовчки слухав, як віє вітер в комині або як Ганна розмовляє з дитиною, й спав і дрімав без кінця. Часто йому снилися ріжні страхи з минулого життя: то ніби заснув він парубком, і пан його будить, пхнувши ногою під бік, то хлеще натаєм; то ніби тікає, притаївся і чує в лісі погоню: хорти біжать до нього, шамотять листям, роздратовані, люті. Грицько прокидався переляканий і радіючи згадував, що то все мара, що він у своїй хаті, далеко від тих місць, і не знайдуть його ні старі, ні новіші пани.

Так було день у день і часом докучало Грицькові. З нудьги він часом ходив розважитись до шинку, де можна було любенько побалакати з людьми. Одначе єврей швидко перестав давати у борг. Грицько, правда, міг би віднести трохи жита, але на те не стало в його духу: він жив надією стати заможним господарем.

А тим часом минався той хліб, що взято було в пана, дуже швидко плинули й гроші з Ганни-ної хустки. Грицько мусив удруге і втретє ходити до пана позичати, і гроші, що він був винен панові, все росли. Та Грицько на те не зважав і чекав тільки весни, щоб хазяйнувати.

Вона не довго гаялась того року, та весна, і швидко прийшла, наливши балки й лощини сніговою водою, відкривши з-під снігу чорні поля; вогкі й пухнасті, вони немов самі просили плуга. Але Грицько не мав ні плуга, ні худоби; сусідам позичити було тяжко; два дні робили на панщині, а то треба було орати своє; та й худоби було не дуже багато,'все спрягалися, а в декого, як і в Грицька,й зовсім худоби не було. Знову Грицько обернувся не до кого, як до пана, позичив худоби й плуга, позичив насіння й оброку. Все те коштувало!

— За тобою є вже тридцять п'ять злотих,— сказав нарешті Грицькові пан. Той міг тільки почухатись, почувши про таку силу грошей.

Весна була не дуже погожа. Спочатку, правда, закроювалося на добре, але після Великодня дощів було мало, і хліб захирів. Грицько щодня виходив був глянути на свою ниву, й лице його ставало все хмурнішим: він вклав стільки надій в цей посів, що не міг дивитись без сердечного болю, як той хліб скніє, й нарешті перестав уже й ходити до ниви. Дощ перепав якось в рішучий момент, трохи підправив яри-ну, але все-таки врожай був незначний. Коли було звезено й змолочено урожай і обраховано, показалося, що трохи не весь пришилось би віддати, аби заплатити, що був він винуватий панові й сусідам; значить, частину позик при-йдеться на другий рік відкласти. Перспектива заможного господарства блідла й никла. Ганні дуже захотілося мати корову, але Це було неможливо: спромоглися тільки на теличку. А на другий рік, значить, прийдеться знову все позичати: і плуга, і волів...

— Ти б узяв у пана вола, а гроші потроху ми б сплатили: адже паша в нас є,— порадила Ганна, і ця думка дуже подобалася Грицькові: маючи вола, можна було спрягатися, не позичаючи ні в кого; тільки купити його не було за що. Грицько взяв у пана у борг.

Новий рік почався вже звичайною панщиною: два дні на тиждень, дві толоки, чотири шарварки, стерегти по черзі панський двір уночі, ходити з підводами до Луцька й Львова;

жінці — сікти капусту, прясти панську куделю, робити на панськім городі й багато ще чого, що важким тягарем налягало на Грицька і його жінку. Правда, це все було легше трохи, менше трохи, ніж у попередньому селі, але воно ставало далеко тяжчим після мрій про волю й змагань її добитись. Тікати світ за очі, віддавати на всяку непевність свою долю, свою шкуру, аби тільки вигадати один день панщини на тиждень, а зрештою мати все ту ж працю, панщину, шарварки та толоки — це здавалося чистим посміхом. Варто було тікати!