Скінчивши їсти, ОЛЬГА відкриває шухляду і частує Максима сигаретами:
— Це нашого Рафаеля… (підморгує) — щедра плата цивилізованої Европи дикій і нецивилізованій Азії за геніяльні творіння нашого бідного професора і… першого артиста Республіки… Такса офіційна — пачка сиґарет за пачку Сикстинських мадонн з ориґінальних німецьких фото… Чи так Грицю?..
ГРИЦЬ сміється…
ОЛЬГА:
— Чи то пак… обмін продуктами цивілізації — мадонни разом з майстром по десять феніків, сиґарети — по десять марок штука…
МАКСИМ, скінчивши їсти і слухаючи Ольгу, закурив. Похнюпився. Тяжко зідхнув…
ОЛЬГА:
— Не зідхай, товаришу Комбриґ!.. (зсунувши брови) — Я думаю, що ми таксу змінимо… Чи як?..
МАКСИМ — тре чоло, довго мовчить, погойдуючись і закривши очі…
— Який жах… Ольго!.. Який, який жах…
ОЛЬГА здивовано:
— Ти став боягузом?!. (сідає до рояля, задумано щось награє, хмуриться…)
МАКСИМ гірко:
— Я не бачу виходу… Ні, я не бачу перспектив… Руїна… (посміхнувся) — Не даром поети римують — «Україна — руїна…» (зідхнув тяжко). Нема… нема перспектив…
ОЛЬГА звелась, хруснувши пальцями енерґійно:
— Неправда, Максиме!.. Що ти не бачиш — це правда. Але неправда, що їх нема… Перед нами з тобою… беручи в мільйонній цілості — грандіозні перспективи… І ми до них ідемо!.. Тяжко їх проглянути крізь дим і сморід цієї паскудної епохи… Тяжко вірити в них, коли гори жертв заставили обрії… Але вони є!.. І ми до них маршуємо… Гм… Це покищо не марш переможців, ба, це — марш каторжників, але то неважно… Ми маршуємо невблаганно і таки до них… І ми дійдемо, Максиме… Ти — Комбриґ, — і Я… і Сашко і Остап… і Альоха… І ось Гриць… і Катря… І рештка твоєї бриґади й інших незчислених бриґад… І он вони — (показує на портрети)… Сотні й тисячі нас — вчорашніх пастухів і наймітів, — хіба ми не ті, що маршуємо крізь вітри й бурі… Ми йдем до свого таки… І можна крізь всі ці завірюхи і свист лихоліття прочути нашу ходу, ходу все наростаючим темпом…
Слухай, Комбриґ!.. З нас з тобою без сумніву здеруть шкуру… Нехай… Ще з сотень тисяч здеруть шкуру… Нехай… Але не їм — не цим завойовникам рудим і брунатним — належить майбутнє… НАМ належить майбутнє, товаришу Комбриґ!.. І тому вони з нас з живих здирають шкуру…
МАКСИМ, хвилюючись:
— Слухай, Ольго!.. Це так. Я в це вірю… Але от сьогодні?!. Сьогодні?!. Ах, моя бриґада!!.
ОЛЬГА похмуро:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Розгром» автора Багряний І.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВІДСЛОНА ДРУГА“ на сторінці 26. Приємного читання.