Розділ «Аксіоми недоведених традицій (Післямова автора)»

Хіба ж не про це свідчить історія Скіфії? Чому тоді ми намагаємося принизити самих себе й запекло твердимо, ніби в нашій минувшині не було ні блискучої культури, ні гідних подиву звершень, ані чудових міст? Усе це було, був і Київ (може, хіба що називався Хотовим чи ще там як) за півтори тисячі років до Олега й Ігоря, хай і не на тих самих пагорбах, але стояв. Живі міста мають властивість рухатися в просторі. Кожна епоха висувала свої закони, свої вимоги й до людей, і до міст. Стародавній Галич, наприклад, був од Галича сучасного за шість кілометрів, але ж ми не кажемо, що це різні населені пункти. З цього приводу надзвичайно цінною видається нам знахідка Г. М. та І. Г. Шовкоплясів у київському мікрорайоні Оболонь. Вони відкрили поселення II ст. до н. е. — II ст. н. е., що неабияк прислужилось історикам, продовжуючи біографію Києва.

Історія наша повна білих плям, історіографія рясніє плямами темними й ще більше — затемненими. Й цей справедливий докір, як казав Олександр Хомич Вельтман, талановитий російський письменник та історик, може, не досить озброєний археологічними матеріалами, зате щедро обдарований талантом ретроспективного аналітика, — лягає на сумління не так найдавніших істориків, як на істориків доби істинно варварської, коли старанність, доброчесність та прагнення об'єктивності, що існувала раніше, почали в масовому порядку, при переписуванні античних свідчень та хронік, замінюватись невігласькими перекручуваннями, описками та свідомим підтасовуванням для наперед планованого вкорінення в історіографії неіснуючих фактів і дій, прийшлих династій та прийшлих народів-завойовників. Та й нині далеко не кожен історик може похвастатися, що він очистив себе від скверни тих варварських традицій.

І наш святий першообов'язок — вишукувати в полові нещирості й тенденційних перекручень зерна правди, хоч би як важко й на перший погляд безнадійно це здавалось.

1972-1990 pp.

АВТОР