Розділ «МЕЧ АРЕЯ»

— Видиш, княже, — сказав болярин, коли зупинялися перепочити. — Видиш, вона вже полюбила Вишату. Он як держиться за нього. Сама!

Князь усміхнувся в темряві й спробував уявити, яка вона, та Годоєва сестра, й що зараз думає й відчуває Вишата. Коні стомлено форкали, та злазити не було часу, й Богдан зострожив свого сірого жеребця. Товариші подалися вслід.

Погоня таки наздогнала їх, але Богдан, кілька разів крутнувши своїм важезним гатилом, одного вибив із сідла, другому посадив коня на круп, а решта — троє — відмовилася битись і повернула назад.

— Щось не вельми вони охочі до меча, — завважив Борислав. — А князя серед них не було.

— Темно, — тільки й сказав Богдан, і вони погнали далі.

Велій київський болярин аж наступного вечора біля багаття розповів товаришам, як йому пощастило так легко вмикнути дівицю.

— Зирю, виходить з теремка якась, — казав він. — Я їй речу: «Тут сидить князь Годой?» А вона рече: «Ту». Й іде собі далі з коромислом і відрами. Речу: «А що чинить князь Годой?» А вона: «Спить!» Я речу: «А де його сестриця-дівиця?» А вона: «Нема в хроме!» — «А де ж?» — «Барзо старий бундеш!» І йде собі, а я за нею. Дійшли смо до колодязя, колодязь стоїть за гайком. Я й речу: «Давай відра, хочу помогти тобі!» А вона як замахає на мене руками: «Нє, нє, нє треба, брат Годой бунде сварився!» — «Так ти, — речу, — єси сестра йому?» Вона рече: «Сестра єсмь». Отеє й є все.

Богдан обернувся до полонянки. Вона сиділа в Бориславовій гуні й нишкла, слухаючи розповідь про своє лихо, та було видно, що не дуже лякається трьох незнайомих, які розмовляли по-русинському.

— Як тебе гукають? — поспитав Богдан, але дівчина тільки зневажливо зиркнула на нього й одвернула очі.

— Я втечу, — раптом промовила вона чистісінькою русинською мовою. — Куди не продасте, а я втечу.

Кияни зареготали, навіть Вишата не втримався, хоч уже й ревниво позирав на Богдана та Борислава.

— А ми тебе не продавати-ймемо. Заміж підеш?

— Замунж? — перепитала вже по-своєму княжна. — За тебе?

— Ні, за нього, — кивнув Богдан у бік Вишати.

— За тебе-м пішла б.

— Я маю жону.

— Одну? — здивувалася полонянка.

— Одну.

— А я-м думала, що ти єси або князь, або хоч болярин.

Такої балакучості кияни від неї не ждали, й Борислав поцікавився: