TextBook — Смердів захтів єси?! Мало можів твоїх? І так у кождному селі й у кождній вирі годуємо тобі по можеві!
Се гукав хтось із-поміж молодших, і Рогволод з надією вичікував, що ректиме дідо Славута. Старець же суворо спитав:
— Де можі годовані?
Князь мовчав, і з гурту знову заволали:
— Наклали головами під Нежинню!
— Й инчі накладуть!
— А спроти кого?
— Не тямиш, княже, то передай меча в инчі руки!
Рогволода мов бичем по виді шмагонули.
— Хто то рече? — не тямлячи себе від люті, гримнув старий князь і занишпорив очима по натовпі. — Сховавсь єси? — з надією кинув Рогволод, але помилився, бо з юрмища виштовхався ще не старий смерд із під макотер обтятим чорним чубом.
— Я речу! — сказав він. То був усім відомий коваль з Городища Стоян. — Я речу, Рогволоде.
— Пощо речеш так, ковалю? — вже примирливіше спитав князь витичівський. — Мені старці сі меч у руку дали, не ти. Хай вони й...
— Що маєш повідати? — не звертаючи увагу на Рогволода, сказав дідо Славута.
Коваль Стоян зійшов на теремний ґанок і земно вклонився вічеві.
— Нехай Великий князь повість нам, де потупив київського князя Богдана.
Віче знову притихло, й Рогволод збагнув, що цьому ковалеві все відомо, й ураз мовби зів'яв і згорбився.
— Де є Гатило?
— Де є князь київський?
— Де є? Нехай повість!
Дідо Славута суворо підохотив:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Меч Арея» автора Білик І.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „МЕЧ АРЕЯ“ на сторінці 83. Приємного читання.