А Олекса сказав товаришам:
— Кладіт го до цеї єми.
А вони го поклали стоєти сторцом рівно з землев, лиш голова наверхі і прикидали го глинов по саму шию.
Вернулиси до него додому та й забрали гроші. Повернули до тої бідної удовиці, й Довбуш дав ї утримане до самої смерти.
А ксьондз цілий тиждень стоєв у землі і дуже плакав. А за ним скрізь писали — де ся подів. Аж грабар го відшукав.
Єк го відкопали, принесли додому, але так го глина з'їла, шо вже шос тиждень по тому помер.
Казали, ніби це піп був у Гробівцях, але не точно. І тут же оповідали, що і попа, коли він бідний, Довбуш не займав. Говорили, що після грабунку грабовецького попа мав Довбуш піти ще до ляховецького, бо про нього теж казали, що він дуже скупий. А той піп та був собі, кажуть, дуже хитрий. Прочувши про Довбуша, пустився на хитрість.
— Борзо повіносив усі дорогі речі гет з хати, а поскликав від сусід дрібні діти і не дав їм цілий день їсти, аби були голодні. Сам перебрався дуже бідно і поставив післанцє на дорозі, аби дав знати, коли ме Довбуш іти, аби попаде варила їсти для тих дітей. А єк тот посланец дав знати, вна зачєла варити кукурудзєний чир.
Довбуш прийшов, дивитси на того і питає:
— То всі твої діти?
— А всі.
А діти кричут: «їсти!.. їсти!..»
Подивився, подивився Довбуш і каже:
— То ліпше бути денним зарібником, ніж таков попадєв, як ся.
Та й усі ті гроші, що зрабував у Грабівцях, дав сему попові.
Підкреслювалася загалом щедрість нового отамана не тільки спеціально до бідних, а взагалі. Вказувалося, що у нього немає тої жадності до грошей, яку проявляють взагалі розбійники. Оповідали, наприклад, що в Сиготі багачі збудували собі спеціальну скарбницю, куди зсипали своє золото й серебро. Причім зробили це дуже хитро.
— Жиди хтіли Олексу змудрувати та й усипали успід золота, а поверхи срібла у скриньох. Гадали, шо си май скорше заберут, шо зверху, та й далі.
Але Олекса добачив се зара: узєв лопату і повигортав золото наверх. Кожний леґінь набрав, шо міг, і пішли у гори.
Єк вийшли на прилуку, то дивитси Олекса, що декотрий леґінь набрав тих грошей, шо ледве несе. Сказав стати і принести усі торби д'собі. З кождої торби надсипав, а лишив лиш тілько, кілько хлоп годен занести. Решту, шо лишилося, розсієв кругом по прилуці.
— Нащо ти, Олексику, розсіваєш золото? — кажут легіні.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Авірон - Довбуш.Оповідання» автора Хоткевич Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ДОВБУШ Повість“ на сторінці 93. Приємного читання.