Розділ «ДОВБУШ Повість»

Найвеселіший народ, конярі, або як їх. ще називають — стадарі. Се аристократи полонини. От кому добре! Хоч як паша далека, а йому все одна. «Сиддтси на шкапє та й їхає». І хто найбільше спочіванок знає — вони. Ще не видко стада, а вже чути вигалайкування — то знай, що, коні женуть. Та все з жартом, із сміховинкою.

Ой розлука, пане-брахе, розлука й розлука,

Бо ти ідеш, поза граба, а я поза бука..

І кричить:

— Єй, вівчєрії! Кіной з дороги! Не видиш, хто їхає?

— Ци чюєш? Курєви не здіймай!

Це чисто толстовське: «Пехота! Не пыли!..

— Ци, пршека, фист би ті вгнив.

— Ігіне!.. Ігіне!.. — це кричить на таку, що відбилася. Не потребує й пса, бо сам поскаче й заверне…

— Пршо!.. Пршо!..

І всі ці стада, всі ці відділи худоб'ячого війська течуть одночас з усіх боків в одне місце — до стоїща. Усі ці звуки, наклики змішуються, творючи якесь невпинне галалакання. Вже збіглися різні інтереси, вже розігруються пристрасті. Ляскають пуги, пси брешуть, блеють вівці, мекають кози, ревуть воли, іржуть коні, хрюкають свині, визкотять поросята — і то такий рейвах зчиняється коло стоїща, де ще за хвилину перед тим було пусто і глухо. Кутався ватаг собі десь у стаї, спузар у куті спав, бо це ж йому вартувати всю ніч, стерегти дівочості, безпереривності вічного вогню, як вайделотові.

І от на звук чарівної трембіти, мов «а звук Роландового рога, почало стікатися звідусюди полонинське військо. Закипіла робота. Загомоніло все, що має голос, зазвучало все, що могло звучати.

— Чо пхаєшся з кіньми? Чо си пхаш, кац! Ци не знаєш, шо дійник має йти вперед?

— А ти там шо — єлівник подав меже дійне? В охап дай! Єлівник в охоп…

— Ходи, хло, на струйку-у!

— Обганєй вівці в кошєру!

— Ади, хроманє лишиласи — скоч прижени!

— Полоч пєлети-и!..

— Басарунок неси, кому кажу?

Телята побачили корів і рвухься у своїх загородах, мечуться доокола розсік. Корови теж непокояться — і ото їм дають басарунок. Це спеціально накошена трава, яку їсть корова і стоїть тоді спокійно. Бистро засідають доїнники до роботи, і скоро характерне цюркання пахучих струй молока заповнить повітря. Корови дояться у кулак, хрестато — раз лівий задній дойок і правий передній, а раз навпаки. Доіння відбувається бистро, раз заведеним трибом.