Товариський і веселий чоловік був сей Дувид. Одразу став членом компанії, частував усіх горілкою, що приніс її цілий боклаг, висипав із бездонних своїх кишень ласощі для жінок, співав гуцульських пісень, співав єврейських.
Ващук нахлестався вже досить і просив Дувида, аби той його лаяв по-єврейськи, аби послухати, як то воно виходить.
— Найпущими словами, лиш аби по-жидівському.
І Дувид почав сипати найтяжчими прокльонами ще за часів Авраама й Ісаака, перехованими у вічних традиціях тулацтва, підсиленими в Іспанії й розквітлими до махровості вже на Русі.
А Федір уважно слухав, піднявши вказуючий палець догори.
Коли йому се набридло, предложив помінятися ролями.
— Ано-ко, типер я тебе по-нашому.
Та як запустив, то жінки вже й вуха затикали і реготали, аж качалися і просили перестати, але запаси Федора були невичерпальні, й він садив, захопившися блискучістю власної імпровізації.
Взагалі було весело. І тільки одна особа тут наче з іншого світу — це Єлена. Сказав їй чоловік іти в гості — встала, готова йти. Здивовано сказав їй, що треба ж убратися, в люди йдучи, — убралася не цілком дбало. От прийшла, сидить. Дадуть чарку горілки — вип'є. Ще дадуть — ще вип'є, але, видимо, це не робить на неї жодного впливу. Тільки біле обличчя почервоніло трохи.
Вже коло неї ґаздиня й ґазда, сусіди, а вона відповість, що запитають, або подякує і знов мовчить. Так і махнули на неї рукою, веселилися, як хто вмів.
Дувид усе частує Олексу.
Воно ніби так і підходить за рангою, але-бо в його настирливих частуваннях Олекса ще щось відчув. Здалося, ніби Дувид для чогось хоче зробити Довбуша п'яним. А сам не п'є.
Олекса рішив вивідати, що в Дувида на думці. Тому почав удавати оп'яніння. Це було тим легше, що таки й справді було випито чимало. Чим далі, тим Олекса був п'яніший, і нарешті розварився зовсім.
Тоді Дувид відвів його вбік і почав здалеку. Олекса знав, що у гуцулів така вдача, і оце гуцульські євреї перейняли — чим важливіша справа, тим більше здалека її починають, особливо, коли справа делікатна.
От і Дувид почав скаржитися на тяжкі часи, на погані заробітки, на загальні утиски, які от, мовляв, торкнулися і вас, пане отамане.
— О, я знаю, єк то за вами, пане Довбуш, вганєют, знаю. І смолєки, і волоська хоругов, і надворні міліції, а оце і на Угорщині, й на Волощині приготовлено на вас дещо. Знаю я, все знаю… Знаю, може, й те, чого ви не знаєте, — нарозспів казав Дувид і моргав одним оком.
Очевидно, натякав на спілку Дідушка, Мочернака, Дзвінчука. Олексі хотілося сказати: «А я знаю те, чого ти не знаєш», — але задержався і вдавав п'яного далі.
Нарешті Дувид підійшов до суті. Показалося, що він хоче взяти підряд на Довбушеві рабунки. Пропонує зараз більшу суму, а за те Довбуш віддасть Дувидові усю здобич, яку здобуде за рік, властиво, за сезон, у польськім краю.
— Я знаю, що я страчу, я знаю, але я вас люб'ю, пане ватажку, і хочу вас піддержати, бо коло вас трудно.
Гендель собі був як гендель — кожний хоче заробити — але чомусь Олексі стало наче гидко від того. Та проте він рішив гроші від Дувида таки взяти, бо грошей треба зараз. Є там приховані в різних місцях гроші, але то нехай на тяжкий час. Та ще за ними йти — а ці самі в руки йдуть.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Авірон - Довбуш.Оповідання» автора Хоткевич Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ДОВБУШ Повість“ на сторінці 219. Приємного читання.