Розділ «Не кряч!»

— Не знаю.

— Я дав двадцять і два гроші і то по довгім торзі. Як так далі піде, то наші гроші розпливуться, наче сніг на сонці, наче масло на вогні. З чим ми тоді рушимо в дорогу? Полковник удруге не дасть. І ще готов попросити, щоб ми розрахувалися з тих, що отримали. Ходив я сьогодні яєць купити. Вгадай, скільки заплатив?

— Грицю!... Відки я маю знати?

— Відки ти маєш знати? Та це ж так само твоє діло, як моє. Від сьогодні ти на закупи ходитимеш, не я. Скрізь по-дорозі ти міг дістати сім яєць за гроша, або й вісім, як молодиця була привітна і на ласки чула, а тут? — Кульчицький махнув рукою. — Одне тільки добре, що тобі з твоєю зіло возлюбленною татаркою разлученіє сотвориша, і я не потребую тривожитися батогами для тебе.

Але, на превелику досаду Кульчицького, сотня Маковського надійшла в Красне в суботу ще до обіду і в міру того, як усмішка вдоволення розхиляла уста Криницького під малим чорним вусиком, Кульчицький насуплювався щораз більше і виливав свій поганий настрій та свій гнів при кожній нагоді.

Вже її якась нечиста сила знову привела. Але чи ти знаєш, Петре, через кого то Господь Бог вигнав прародителей наших із раю? Через Єву, поневаж тая невіста, ужем із розуму зведена, раба Божого Адама на іскушеніє привела, також його розуму позбавляючи. Це не значить, що вона, твоя татарка, тільки тепер тебе з розуму звела, бо ти його ніколи не мав. Але давніше хоча мене слухав, розуміючи, що я не в тім’я битий і по розум ніколи до крамниці ходити не потребував. Тепер то й те вже пропало, відколи ти її знову близько занюхав.

— Грицю!

— Може не так? Як той гребенастий півень бундючишся, чепуришся, ногами дрібочеш! Шкода вже й говорити до тебе.

— То й не говори!

— Тоді хто буде? Полковник?

— Нехай і він.

— По своєму?

— Як то?

— Батогами?

— Що ти завжди з якимись батогами?

— Коли не полковник, то сотник Маковський.

— Я його не боюся — відповів живо Криницький, кладучи руку на рапіру.

— Ти не дуже то побрязкуй шаблею, бо знаєш добре, що він тобі не ставиться.

— Ов!

— Коли й ставиться, в що я не вірю, може вийти тільки те, що або він тебе покладе і нестане більше Петра з Криниці Криницького, або не покладе і тоді, Петре, батоги певні! Невже ти не знаєш, що полковник тепер на ніякі такі жарти та забави не дозволить? Чи ти не бачиш, що твориться? Чи не розумієш, що мусить діятися в душі полковника? Адже ти прекрасно повинен це розуміти, що небезпека тепер така велика, як ніколи не була!