Розділ «На постою»

— Певно! Тихо будь!

— Грицю! Що за красуня! Я за нею і в вогонь і воду!..

— І в гречку! — додав Кульчицький, подобрівши.

— І в гречку — повторив поважно Криницький.

— Ех ти, бабію!

— Ти ще не снідав, Грицю?

— Ще ні.

— Зажди. Я помиюся й підемо разом. — Узяв миску від Кульчицького, зачерпнув води, скинув вовняну свитку, скинув сорочку, вмився біля криниці з таким шумом, порсканням і розголосом при цьому, наче хто ціле стадо коней загнав до води. Після того витер живо рушником на широких грудях і на плечах червону шкуру, під якою напинались могутні м’язи, вигиналися й бігали, як збуджена зі сну гадюка. Цокаючи з холоду зубами, став натягати сорочку.

На порозі хати появилася господиня й покликала до сніданку. Але ще не здужали обидва впоратися з великими куснями хліба та з молоком, як у двері увійшов козак від сотника Пошивайла.

— Сотник звелів позвати вас до себе.

Бурсаки переглянулися. В очах Кульчицького був неспокій. Очі Криницького не говорили нічого. Припоясали пояси, взяли зброю, вклонилися хазяйці та вийшли.

— Петре, де ти був уночі? — спитав неспокійно Кульчицький, коли вийшли на вулицю.

— Не бійся, Грицю. Сотник не взнає.

— Я знаю, що вона тут у Михайлівці, бо сотня Маковського прийшла сюди зараз за нами.

— Хто?

— Татарка. Хто ж?

Петро не відповідав.

— Дивись, Петре — почав знову Кульчицький. — Через твої дурощі й амори ми можемо обидва гірко відпокутувати, бо, як бачу, тут люди жартів не знають.

— От, замовчи вже краще! — розсердився Криницький.

Але Кульчицький не мовчав.