Розділ «ДРЕВЛЯНИ З батькових оповідок»

Почалапали бранці. Як гуси — табуном. Вознісши руки у чорну вись.

(Вусатий осаул, вже біля вогнища, коли розшолопав, як обдурили його, тертого вояку, плювався в темінь і сотрясав прокляттями небесну твердь: «А мені ж, так-розтак, зосліпу привидівся цілий конвой! Щоб мені повилазило, чув, ну своїми вухами чув — хропли коні, і шкірилась на коні комісарська морда!»)

Брати Басамани аж сахнулися од вогню, коли з темної ночі, з болота вийшло п’ятеро білих. Гарба кріпким словом повернув своїх хлопців до тями, і вони підсобили упорать вольне козацтво. Зняли з кубанських гостей перезки, ремінням скрутили руки і:

— Сідай, панва, сідай у грязюку! Чиряки не вхоплять, жирні зади.

Тут же вчинили короткий допит. І взнали не дуже втішну новину. Рушив на Донбас генерал Денікін. На Гострій Могилі розбив шахтарський полк. Стотисячне військо скерував на Луганськ. А вони, ці п’ятеро, — армійська розвідка.

Кінчилась, братва, передишка. І передиху того було на одну затяжку. Тільки що замели сліди німці з гайдамаками. Вигнали синю рать, об’явилася біла.

Ядуча твоя зав’язь, дев’ятнадцятий рік!

Басамани відкликали Гарбу в сторону. Зеленим оком блиснув Кузьма на вогонь, де сиділи похнюплені кубанці:

— Що будем робити з ними? З ходу прикінчимо, і шабаш…

— Як? — настовбурчився Гарба. — Без суда і слідства? Незаконно!

— А чого панькатися? У нас же своя робота. Ми тут слину будемо розводить, а тим часом комбід у Бутовій посадять на вила. Чув, що в ревкомі казали? Усіх комбідівців кинули в погріб.

— І все одно незаконно! Треба, як належить, передати їх в руки військкома.

— Дурний ти, Гарба! Недарма кажуть: високий до неба…

— Цить, Басаман, бо двину! І ногами вкриєшся.

— Так що робить?

Довго сперечалися, і Гарба настояв на своєму: зачекають до ранку, поки під’їде новий загін, а там видніше буде.

Крадькома, непомітно виступали з темряви прибережні горби. Неначе у перший день світотворення, тьма піднімалась, відокремлювала землю й небо, і вже на сході засіріла тоненька світла китайка, вирізьбився темний хвилястий обрій. Засірів дерев’яний місток, засіріли покручені плеса Айдару.

Наближався холодний ранок.

Кубанці, оговтавшись, затіяли бучу. Мовляв, люди ви чи не люди, посадили в грязюку, ні шинелей нема, ні попон, це явне знущання. Добрий хазяїн собаці і тій кидає підстилку… Найзавзятіший був осаул, він роздратовано посмикував геройськими вусами, казав про якісь міжнародні права, погрожував, що їм, шахтарям, від своїх же влетить за таке азіатство.

Басамани криво усміхалися: