Полтава

— Ради Бога, говорім про щось друге! Приміром, скажи ти мені, чи не чув що нового?

— Нового й доброго — ні! Ах, правда, Мручків осавул зі своєю дівчиною оженився.

— Ну, це ще не таке важне діло. А все ж таки добре, що хоч тих двоє пібралося, бо другі

наші пари... — і оба блазні стали реготатись. Вичислювали на пальцях: гетьман і Мотря — то

одна.

— Мотря і Чуйкевич — то друга.

— Войнаровський і Обидовська — то третя.

Здвигнули раменами й розвели руками.

— Боже, Боже, у яке ми товариство попали, мосцє Рачок?

— У яке товариство попали ми, принце?

— Ми, що не любили жадної жінки в світі?

— Ми, що нас жадна жінка не любила.

— І не буде.

— Бо... обійдеться!

— Обійдеться, — повторив Люксембург, і лице його скривилося від смутку.

— Не роби сумної міни! — гукнув на нього Рачок. — Так є і так мусить бути, і кришка! Лоб

догори! Ми все ж таки люди... Говорім про ситуацію воєнну.

— Робім воєнну нараду, — згодився Люксембург. — Отже, primo[117]: як стоять армії?

— Оскільки з розмов гетьмана і його людей міг я зрозуміти, москалі скріпилися. Князь

Долгорукий стоїть квартирою у Ніжині. Шведи опустили Прилуки, і він пісдав туди генерал-