Полтава

— Нічого. Тішуся.

Гілленкрокові брови підскочили до половини високого лобу.

— Тішитеся? — наступав на Піпера Реншільд.

— Так, тішуся, — стояв при свойому канцлер. Реншільд розвів руками.

— Боюсь, чи усім нам мороз не вдарив на мозок.

— Не знаю, як кому, а мені ні.

— Вам ні? А чого ж ви тішитеся, тоді, як плакати треба, бо тільки людей погибло і тільки

муніції вистріляли на віват, а одного й другого нам бракує.

— Тішуся, — відповів Піпер, — що король вперве рішився відступати. Може, він послухає

моєї доброї ради і відступить аж за Дніпро.

XXVIII

Піперова радість показалася передчасною. Король Карло, замість відступити за Дніпро,

підступив під Зіньків.

Була це ще менша і ще гірше укріплена твердиня, ніж Веприк.

Замість городських мурів з вежами й башнями, торчав дубовий частокіл, і то

повизублюваний. Зіньківці, почувши про похід шведів, наскорі латали його чим могли та як

уміли.

Земля замерзла, як кість, ані гадай, щоб поглибити рів або повищити вал. Рів був

неглибокий, а вал невисокий.

— Ті люди або дурні, або п'яні, — говорили про зіньківців шведи. — Сором було би нам не