Полтава

— Ближчий, — притакнув Піпер. — Але все ж таки, коли король, його милість, зволить

зробити таку дурницю, як, приміром, нинішня облога Веприка, то не Гультманові, а нам, мої

панове, треба подумати, як би з тої біди викрутитися.

Реншільд бігав, бігав, аж сів.

— Треба! — сказав, вп'яливши очі в Піпера. Піпер свої примкнув і ніби крізь сон балакав:

— На мою гадку, треба завтра післати тому завзятому шотландцеві проект здачі на таких

корисних і чесних услів'ях, щоби він не міг відкинути.

Реншільд надув згірдливо губи.

— А на мою гадку, — відповів, — завтра треба не жалувати муніції, вдарити на отсей

проклятий Веприк з усіх пушок і коло полудня, як мороз трохи попустить, піти ще раз приступом,

добути песячу буду, вирізати всіх без пощади, а команданта повісити на першім стовпі, який нам

попадеться під руку.

Гілленкрок підняв голову з-над планів, встав і позіхнув широко:

— За що? — спитався спокійно: — За що, мої панове?

— За що? — гукнув на його фельдмаршал. — Ви ще можете питатися за що?

Він знов зірвався з місця і став бігати по квартирі, як лев по клітці. Нараз зупинився.

Надслухував, а пізнавши хід короля, "Його милість король!" — промовив, стаючи у вояцькій

поставі.

Королеві ранився ніс і лице, його повіки були зачервонені, ропилися. Але він цього буцім

не чув.