Полтава

стужу й шувір добувати твердиню!

— Вам дуже до лиця отся фантастична прикраса, — потішав його генерал-майор

Лягеркрона, — виглядаєте, як тріумфатор.

— Всі ми виглядаємо, як божевільні під проводом найбожевільнішого з вождів, — кинув

йому красивий маршал і попер конем перед оден з Левенгавптових баталіонів.

Ядро, випущене вправною рукою з валів твердині, попало якраз у збиті лави молодого

баталіону, двох розшарпало на смерть, а кількох поранило важко. Вояки, не досить ще закалені

в боях, захиталися. Замість іти вперед, обступили вбитих і метушилися коло поранених

товаришів, котрі стогнали і кричали, проклинаючи Веприк, Україну і війну.

Польний курат Рабеніюс, котрий не ховався в запіллю, лиш разом зі своїми людьми ліз

"самій смерті в зуби", то над помершими відмовляв молитву, то ранених сповідав, то

підбадьорював зацілілих, загріваючи їх словами псалмопівця.

Але баталіон буцім примерз до зимного поля.

— Каналії! — скрикнув нараз Реншільд. — Я вас здесяткувати велю. Ви соромом

покриваєте лицарську славу Швеції, ви зраджуєте свого короля!

— Vivat Carolus rex![110] — підхопив молодий корнет, гаркнули бубни, Рабеніюс чашу

зняв угору, і баталіон двигнувся з місця.

Але самотний, дрімливий остров серед ледяного моря перемінився нараз у гору, що зіває

сіркою і ригає огнем. З башень твердині вилітали ядра, а з прорізів у частоколі жужжали кулі так

густо, цільно, дошкульно, що навіть найсміливіші шведи кидали в'язки хворосту, з котрими