Полтава

Апостол глянув на гетьмана, що він на те.

Але гетьман мовчав.

Ґалаґан сопів. Плечі його здригалися. Ніби хотів щось казати, та не зважувався.

За вікнами буря гуділа. Шибки у вікнах жалісливо бриніли.

Аж о слово попросив Орлик. Всі відсапнули, почуваючи, що момент найвищого

напруження минув. Політичний розум Орлика помирить непримиримих. Він звичайно снував з

голови гадку, як нитку з повісма, рівно і гладко, без гудзків, і будь вона тонесенька, як павутинна

пряжа, а не прорветься у його. Та ще знали, що Орлик любив мирити, а не підштовхувати одних

на других.

— Не знаю, панове товариство, — почав, — з чого тут такий колот учинився. Дозвольте

завважити, що нам ще до Термопілів далеко. Положення наше важке, але ж не безнадійне. Ще

час балакати про смерть, а пора турбуватися життям. Велика війна великі зміни спричинити

мусить. Так, як перед війною жили, по війні жити не будемо. Цього дійсно навіть у голову нема

собі що класти. Його милість пан гетьман зі щирої душі бажає, щоб життя наше зробилося краще

і свобідніше, щоб стало воно життям державного народу. Гадка велика і незвичайна, але

здійснення її вимагає не менше великих жертв. Може, й Батурина замало... Так, так, панове,

може, й Батурина замало!

Старшини слухали, журливо пронизуючи очі. Лубенський полковник, Зеленський,

раменами здригав; не знати було, чи він зітхає, чи плаче. Орлик шанобливо розглядався кругом.

— Всі ми любимо Україну, але ж бо любов любові не рівна, оден корчує ліс, щоб засіяти