Полтава

І ось перші кроки на тій новій дорозі, котру Сидір вибрав добровільно, нелегкими

показалися. Кождий день приносив нові пригоди, з дощу попадалося під окап.

Від тих пригод аж у голові бриніло. Приском в очі доля сипала, воду з нього варила.

Дотепер... А що буде завтра?

Це щолиш початок баталії, а чим дальше в ліс, тим більше дерев. Бою з москалями ще й

не було, лиш принагідні сутички. А вже й у тих душа на рамені сиділа. І тепер сидить, бо хтозна,

чи командир не прочуняє зі сну і не пішле за ними погоні.

Скоріш, скоріш!

І вони з вітром у перегони летіли, як недавно, коли його

Одарка з-під відьминої хати в слободу на санях полуживого везла. Тоді вона його, а тепер

він її спасає. Коли б тільки Господь дав щасливо дібратися до своїх.

В дотеперішніх пригодах він уже дещо обзнайомився з околицею. Догадувався, в якому

напрямі лежить Чепліївка. Туди треба йому дібратися, не стрічаючися з московським

реконесансом, про який натякнула Одарка.

І він нарошне пробирався балками й байраками, щоб безпечніше.

XXVI

Породистий, високої міри і великої сили кінь без надмірного зусилля ніс двоє їздців.

І, на диво, йшов так послушно, ніби Сидір здавна був його паном.

— Мабуть, це не московська коняка, а наша, — завважав.

— Чому б то? — спитала Одарка.