Полтава

І гетьман, і його люди, до останнього чури в обозі, сиділи, мов на розжареному вугіллю.

До того біля гетьмана було лиш трохи старшинських жінок і дітей, бо решта не вспіла

прибути на час до Батурина і переїхати з чоловіками за Десну. Навіть гетьманова сестра

осталася в Полтаві, а Орликова дружина з синами і жінки гетьманових довіренників

Бистрицького і Цурки теж залишилися по другому боці.

Доля їх була дуже непевна.

Всякий знав, що й цар, і Меншиков не зжахнуться ніяких, навіть найпідліших способів,

щоб посіяти страх по Україні, а до таких способів в першу чергу належатиме знущання й кари

над родинами тих, що пішли з гетьманом-зрадником, хоч вони, може, в нічому й не винні, бо про

ніщо, може. й не знали.

На непевну долю осталися чималі маєтки мазепинців, які вони так запопадливо довгими

літами збирали, наслідуючи свойого рейментаря-гетьмана.

Що тепер з тими маєтками станеться? Будинки підуть з димами, а добро розграблять свої

й чужі: товпа, все і всюди до грабіжі охотна, і Меншиков, котрий, як крук, всяку цінну річ несе до

свойого гнізда.

Не тільки гетьман і його старшини, але й козаки тривожилися тим невідомим; що тепер

збувається по другому боці Десни, і хіба ті, що нічого до втрачення не мали, ходили по таборі

безжурно... Голого не обідреш.

Цілі ватаги людей стояли днями й ночами кругом того в місця, де піоніри будували

"мідяний міст".