Полтава

распни його!""

Сімнадцять сот літ з тої пори минуло, а товпа осталася товпою — де б вона не була і кого

та за що не розпинали б на хрест.

"Распни, распни його!"

Аналогії аж надто різко кидалися в очі.

Гетьманові наскучили вони. Хотілося про щось друге думати.

Шукав інших образів на стінах, але очі вертали назад на Оливну гору.

Пригадувалася розмова Божого Сина з Богом Отцем, ввижався хресний хід. причувалися

удари молотків, що вбивали цвяхи в руки й ноги Спасителя. і торох тих кісток, що їх воїни о ризи

його метали...

Господи! Невже ж з приказу твойого новітний кесар новий хрест і нову Голгофу для

України готує? Невже ж і її велиш Ти розпняти на хрестному древі, на те, щоб Меншиков і другі,

чужі й свої посіпаки жребія о її ризи княжі метали, щоб добро, котре він призбирав для більшої

достойності і для більшого блеску української держави, розграбили, як круки, що падло

жвякають?

Господи, невже ж це воля Твоя святая?..

Гетьман закрив очі руками.

Образ мовчав. Христос благальними зіницями глядів у небо; темне й мовчаливе, без

місяця і зір.

"Га. що ж! Хай станеться воля святая! Якщо невідклична вона. дай, щоб і наша жертва не