Полтава

Чого ж тоді хочуть від нього? Чого з-під лоба дивляться на свого вожда? Не пішов же він

всупереч їх бажанням. І старшини не давали йому спокою, щоб поривав з царем, і народ нарікав

слізними словами на московські утиски. Не було такої днини, щоб кілька жалоб до його

канцелярії не вплинуло. А тепер, коли він рішився на важке й небезпечне діло, не ради якоїсь

особистої користі, а для добра народу, вони бісом на його глядять.

Козаків можна ще виправдати. Журяться долею своїх родин, що осталися за Десною,

знають, що їх самих ждуть великі бої і ще більші труди серед лютої зими; а свідомості, котра би

їм казала бути готовими на найбільшу жертву, не мають, — але старшини! Чоти поспускали носи

й похнюпилися, як осіння ніч?

Невже ж вони не намовляли його до того, що зробив, не клялись, не цілували хреста, і то

не один раз?! Невже ж не доповідали стиха, що коли Мазепа не порве з царем, так вони це

зроблять без Мазепи?

А нині, — коли б цар до них лівим оком моргнув, побігли би до нього, як до псярника

собаки!

Довго ходив своїм звичаєм кругом стола, аж, утомлений, сів на крісло, якраз під образом

Христа на Оливній горі.

І здавалося йому, що Христос молиться не за себе, а за нього, за гетьмана, щоб чаша

горечі віднята була від уст його.

Гетьман глянув і задрижав душею. Пригадався великий тиждень і страсті Спасителя, і

Пілат, що вмиває руки, і Петро, що відрікається учителя благого, і товпа, що реве: "Распни,