Не вбивай. Батурин.

— Підемо! — відповіла Мотря.

— Ходім.

І вони йшли поруч себе, несучи в серцях своє життєве питання.

— Що ж ти, Мотре, на те? — озвався перед сходами Чуйкевич.

— Дай подумати хвилину, — відповіла спокійно Мотря.

— Коли можу сподіватися отвіту?

— Завтра вранці, а може, ще й нині. Не знаю. І увійшли до хати.

За вечерею Чуйкевич розповідав про війну. І тітка, і Мотря цікавилися Альтранштадтським

миром. Знали, що Август відрікся там королівської корони, від Чуйкевича довідалися, що, крім

того, написав власноручне письмо до Лещинського (розуміється, на бажання Карла), в котрім

поздоровляв його як нового, законного короля. Та ще зірвав Август союз із Петром і дав Кардові

слово, що заплатить контрибуцію, не буде нападати на шведів і проти них не буде з ніким

шукати ворожих союзів.

— А чи додержить слова? — спитала Мотря, котрої прихильність була по стороні короля

Станіслава. Чуйкевич похитав головою.

— Яке там у політиці слово. Роблять те, що мусять. Август дає слово, а його сторонники

в Любліні зговорюються з Петром.

— І до чого договорилися польські пани з царем?

— До того, що коли війну виграє Петро, то знову посадить Августа на престолі, а вони за

те мають помагати йому побити Карла.