В Країні Сонячних Зайчиків

Я пiдлетiв до Чака, який усе ще ховався за кущем дерези, i розказав йому те, що вiдбулося в хатi, що говорив дiд про свого предка Тимоху Смiяна.

Чак уважно вислухав, задумався.

- Скажiть, а можна, я трохи побалакаю з дiдом Хихинею? - спитав я.Однак доведеться, мабуть, повертатися нам зараз назад у свiй час. Можна?

- Ну що ж... Давай. Ходiмо,- рiшуче сказав Чак.

Я вiдчув, як налилося вагою моє тiло, вiдчув ногами земну твердь i одразу ж дряпонувся об дерезу.

В очах старого Хихинi вiдбилося здивування, коли вiн побачив нас.

- Здрастуйте, дiду! - хрипким вiд хвилювання голосом сказав я.Здорово ви отого Рудого Августа... Так йому й треба.

- А!.. Здоров, хлопцi! - кумедно роззявив губатого рота дiд.- Ви що з неба впали? Як це я вас не вгледiв?

- Майже,- весело сказав я.- 3 тисяча дев'ятсот вiсiмдесят другого року ми.

- А-а... ясно,- усмiхнувся дiд.- А чого це вам аж на сiмдесят рокiв назад скаконути закортiло?

- Так отож та сама смiх-трава нас цiкавить. Весел-зiлля.

- I вас теж. Ага.

- Скажiть, а ви правду говорили Рудому Августу чи тiльки так, щоб одчепитися?

- Про що?

- Ну, про те, що не знаєте секрету смiх-трави, про предка свого Тимоху Смiяна, який нiбито знав той секрет.

- А ви чули?

- Я - нi,- сказав Чак.- А вiн чув. Вiн невидимий був.

- Ага. Ясно. Якщо невидимий, тодi мiг.

- Так що? Правду ви говорили чи...

- Правду. Я взагалi не брешу нiколи i брехунiв не люблю. Тому й вам повiрив. Бо вiдчуваю чогось, що не брешете.