Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

— Ну, як риба? Щось не бачу.

Дід таки повірив моїй брехні про нічну рибалку з Бардадимом, а той увечері так і не приходив.

— Та… — махнув я рукою: мовляв, не питайте, нема чим хвалитися, і, вибравшися з сіна, боком, ховаючи під сорочкою апарат, вишмигнув повз матір із сарая.

До Бардадима! Негайно! Поки він не прийшов. Бо подумає, що я таки насправді вкрав. Може, вмовлю. Все йому поясню. Все-все! Там же в апараті доказ. Ой, тільки б вийшло щось на плівці. Тільки б вийшло.

У голові в мене все крутилося, стрибало й переверталося…

Бардадим, пирхаючи, умивався на подвір'ї біля криниці.

Я важко зітхнув і рішуче підійшов до нього.

— Гришо!

Він підвів на мене мокре обличчя.

Я простягнув йому апарат.

— Бий, Гришо! Бий! Це я твого апарата вкрав. Бий! — Я підставив йому свою пику і замружився, чекаючи удару. Але удару не було.

— Для чого брав? — пробасив Бардадим.

— Привида вночі знімав… На Горбушиній могилі.

— Зняв?

— Зняв.

— Бре!

— О! — черконув я себе долонею по шиї.

— Ану ходімо проявимо.

— Ходімо, — писнув я, ще не вірячи, що так легко минулося.

На ходу втираючись рушником, Гриша повів мене в хлівець, де в нього була обладнана фотолабораторія.