Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА розсказана знову-таки Павлушею Завгороднiм Незнайомець з тринадцятої квартири, або Злодiї шукають потерпiлого пригодницька повiсть»

Тiльки процiдив крiзь зуби:

— Не тягни щупальцi, бо копита простягнеш! Я займаюся самбо i знаю такi прийомчики, що ви в мене зараз позлiтаєте вниз, як грушi.

— П-побачимо! — прошипiв Ява i несподiвано вхопив Будку за вухо, та не двома пальцями, а всiєю жменею. Будка сiпнувся i хотiв ударити Яву в живiт, але тут Ява однiєю вiльною рукою, а я обома схопили його за руки. I водночас я наступив йому на одну ногу, а Ява на другу — щоб вiн не мiг одбиватися ногами. Ми таке «самбо» змалечку знали. Будка викручувався, намагався вирватися, але ми держали його, як у лещатах. Ява м'яв йому вухо i примовляв:

— Скажи спасибi, що ми тебе по писку не б'ємо. Ми чобi просто… просто передаєм те, що тобi належить. Нас один чоловiк просив передати.

Спершу Будка тiльки процiдив:

— Кiнч-чай!

Потiм вiн виривався мовчки, лише сопiв. Потiм на очах у нього з'явилися сльози, i вiн запросився:

— Пустiть! Ну! Пустiть! Ну!

— А будеш iще дзвонити? Будеш?

— Н-не буду… — ковтаючи сльози, промекав Будка.

Ми пiдвели його до схiдцiв i пустили. Я не стримався i пiддав йому колiном.

I вiн загримiв своi'ми клепаними «залiзними» штаньми вж донизу.

Пiдхопився, одбiг, обернувся i, розмазуючи по своїй широкiй мордяцi сльози, крикнув:

— Ну, пождiть, пождiть, я ще вас пiдловлю!

Посварився кулаком i зник.

Валька i братик Микола зустрiчали нас внизу як героїв-космонавтiв. Наче ми не з сарая сходили, а з лiтака Ту-104 на Внуковському аеродромi. Не було тiльки квiтiв i духового оркестру.

Братик Микола аж стрибав од захвату:

— От здорово! От здорово! У нас Будку всi хлопцi бояться, а ви… от здорово! Всiм розкажу…

Ми удавали, нiби це для нас дрiбниця i нiчого особливого.

— А чого вiн Будка? Таке якесь iм'я… — поцiкавився я.