А Кукурузо напустив на себе серйознiсть i, насупивши брови, каже:
— Нi, — каже, — це озеро скорiше не Лебедине, а Качине, бо лебедi в нас не водяться. Зате качви — як тої ряски.
Валька раптом як зарегоче:
— Ой, держiть мене! Ой, не можу! От дивак! Я ж не про це озеро, а про музику. «Лебедине озеро». Балет композитора Чайковського. Якраз оце зараз передають.
Кукурузове обличчя наче ошпарили. Вся кров, яка тiльки була в його органiзмi, кинулася в обличчя.
— Можна подумать, що я не знаю, — сердито буркнув вiн. — Прекрасно знаю цей знаменитий балет. А про наше озеро я просто так сказав. Для iнтересу… Для смiху.
Я одвернувся. Не можу я дивитися в очi людинi, яка бреше. А Кукурузо брехав зараз безсовiсно. Нiчого вiн не знав, нiякого «Лебединого озера». Бо слух у нього препоганий Спiвати вiн мiг тiльки зi мною. Пiдтягувати. Менi було досадно на Вальку, що вона примусила мого друга так брехати. I, взагалi, чого вона припхалася до нас?
I раптом, нiби пiдслухавши мої думки, Валька рiзким рухом вимкнула приймач i сказала:
— Ви на мене сердитесь, хлопцi, так? Що я влiзла до вас i пристаю, так?.. То я зараз пiду. Ви не сердьтеся. Просто менi хотiлося познайомитися з вами.
I так вона це якось просто сказала, що менi аж стало нiяково. I нi я, нi Кукурузо не знайшли, що вiдповiсти.
Валька пiдвелася, сунула Кукурузовi в руки приймач i побiгла до вогнища.
— Дивачка якась… правда? — знизавши плечима, знiяковiло мовив Кукурузо.
— Вона хороший хлопець, — несподiвано почервонiвши, сказав Iгор. — У нас з нею всi дружать. А чого ти не включаєш приймач? Ти включай, не соромся. Я недавно помiняв батарейку.
Я пильно глянув на нього i зрозумiв, що вiн навмисне мiняє тему розмови, що бiльше про Вальку говорити не варто. Я його добре розумiв. Менi теж було б неприємно, якби хтось говорив про Гребенючку.
Я не знаю, скiльки ми ще просидiли на березi бiля пенька але незабаром вiд вогнища почувся голос вожатого:
— Iгорю, хлопцi, iдiть швидше! Юшка готова!
— Пiшли! — сказав Iгор.
Я як ото випив вранцi склянку молока, то бiльше й рiски в ротi не мав — був тепер голодний, як арештант, i ця пропозицiя менi, звичайно, дуже сподобалася. Думаю, що Кукурузо їсти хотiв не менше, бо через усi нiчнi переживання, мабуть, зовсiм не снiдав.
Але несподiвано вiн сказав Iгорю:
— Ти йди, а ми тут посидимо. Ми щойно перед вашим приїздом добряче поснiдали.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тореадори з Васюківки» автора Нестайко В.З. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ПЕРША яку розсказує Павлуша Завгороднiй Надзвичайнi пригоди Робiнзона Кукурузо та його вiрного друга i однокласника Павлушi Завгороднього в школi, дома та на безлюдному островi поблизу села Васюкiвки“ на сторінці 96. Приємного читання.