Незабаром серед галявини вже лизало небо вогненними язиками велике багаття.
— Ну, а чия черга сьогоднi куховарити? — спитав вожатий.
— Сашкова! — радiсно вигукнула цибата Валька.
— Сашкова! Сашкова! Правильно! — загукали звiдусiль, i всi подивилися на «штурмана».
— Твоя? — спитав вожатий.
— Тiльки так, — сказав той.
— Значить, нам сьогоднi везе, — усмiхнувся вожатий.
— Везе! Везе! Юшку! Сашенько, обов'язково юшку! Юшку! — злилися в одно десятки вигукiв.
— Тiльки так, — уперше за весь час усмiхнувшись, закивав головою Сашко.
Тепер, коли всi стояли разом навколо вогнища, було особливо помiтно, що Сашко дуже маленький на зрiст, менший за всiх Може, тому вiн i тримався так серйозно й насуплено, щоб здаратися солiднiшим. Але ще було помiтно, що його всi люблять i якщо и смiються з отого ного «тiльки так», то зовсiм не глузливо, а скорiше лагiдно.
Сашко заходився готувати їжу. Дiвчатка допомагали йому, чистили картоплю, рибу, яку дiстали з сiтки, що була прив'язана до корми одного з човнiв i занурена у воду. Iншi пiонери розбрелися по острову. Якось так само собою вийшло, що ми опинилися поруч з Iгорем. Iгор сидiв на пеньку i стругав ножем паличку. Ми з Кукурузом сидiли бiля пенька навпочiпки, уткнувшися пiдборiддям в колiна, i задумливо колупалися в землi. Потiм Кукурузо кахикнув i, насупившись (щоб приховати нiяковiсть), сказав хрипло:
— Дай подивитися… приймач… Можна?
Iгор зразу одклав ножик i паличку.
— А чого ж… Звичайно. Будь ласка.
Вiн одкрив футляр.
— Оце настройка, це дiапазони, це звук, — показав, де що крутити.
Кукурузо схилився над приймачем. Засопiв. Я й собi носа сунув Кукурузо одпiхнув мене лiктем.
— Не хукай туди прямо Запотiє i зiпсується.
Iгор усмiхнувся.
— Та нiчого. Вiд цього не зiпсується.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тореадори з Васюківки» автора Нестайко В.З. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ПЕРША яку розсказує Павлуша Завгороднiй Надзвичайнi пригоди Робiнзона Кукурузо та його вiрного друга i однокласника Павлушi Завгороднього в школi, дома та на безлюдному островi поблизу села Васюкiвки“ на сторінці 94. Приємного читання.