— Нiскiльки. Сам зробив.
— Що-що? — Кукурузо скривився i приклав долоню до вуха, наче недочув. Я хихикнув.
— Сам, кажу, зробив, — серйозно повторив Iгор.
— Ага, — криво посмiхнувся Кукурузо — Ну да. Я ж i питаю: скiльки дав? У нас у сiльмазi «Турист» продається. Тридцять п'ять карбованцiв. Красивий, пiд перламутр. Ну, а цей, звичайно, гiршенький.
— От, дивак, не вiрить. Ну, як хочеш.
З кущiв вийшов вожатий.
— Про що це ви, хлопцi, сперечаєтесь?
— Та нiчого, просто так, — махнув був рукою Кукурузо, але потiм, глянувши знизу на вожатого, раптом єхидно спитав:
— Дядю, а у вас всi пiонери отакi-го… чи тiльки цей?
— А що таке?
— Та нiчого… Просто вiн каже, що оцей приймач сам зробив. Може, ота худенька автомобiль справжнiй сама зробила, а отой «штурман» — «тiлькитак» — у космос лiтав?
— Щодо космосу та автомобiля не скажу, а от приймач вiн дiйсно сам зробив. Це точно. Вiн у нас молодець. У радiогуртку вже третiй рiк. Академiком буде.
Вожатий говорив серйозно, без всяких жартiв. Не вiрити йому було неможливо. Кукурузо одразу скис — насмiшкуватi вогники в очах погасли, куточки губ опустилися.
Я теж був здивований. Менi чомусь завжди здавалося, що всi оi i розумненькi зразковi школярi, якi майструють дiючi моделi атомних криголамiв та лiтакiв, обов'язково повиннi бути хирлявi, заморенi, в окулярах. I обов'язково дивакуватi. А тут перед нами стояв нормальний кирпатенький хлопчина — мускулистий, засмаглий, по всьому видно, фiзкультурник. Якось бiльше уявлявся вiн на спортивному майданчику, серед галасливої ватаги розхристаних хлопцiв, нiж заглиблений у переплутанi тельбухи якогось чудернацького радiоприймача.
Ми мовчали, розгубленi й спантеличенi.
Вожатий пильно подивився на нас i удавано сердито сказав:
— Що ж ви, братця, розпатякались тут, а хмизу не несете? Люди ж голоднi. Ану, давайте швидше!
Це зразу вивело нас iз зацiпенiння Ми кинулися поспiхом (навiть надто вже поспiхом) збирати хмиз. I через хвилину вже тягли на галявину величезнi оберемки. Особливо старався Кукурузо. Вiн тяг такий оберемнще, що я боявсь, щоб у нього пуп не розв'язався.
Цибата дiвчинка Валька, побачивши, захоплено сказала:
— Ого-го!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тореадори з Васюківки» автора Нестайко В.З. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ПЕРША яку розсказує Павлуша Завгороднiй Надзвичайнi пригоди Робiнзона Кукурузо та його вiрного друга i однокласника Павлушi Завгороднього в школi, дома та на безлюдному островi поблизу села Васюкiвки“ на сторінці 93. Приємного читання.
TextBook