Чудеса в Гарбузянах

Як завжди у переломні вирішальні моменти життя, настрій був тривожно-урочистий. Не хотілося ні говорити, ні слухати.

Йшли мовчки.

Сашко Циган і Марусик несли по великій торбі з харчами. Журавель ніс дві ковдри.

У лісі тихо було, хоч мак сій. Наче ліс разом з ними переживав урочистість моменту.

Вони ледве розшукали курінь. Двічі проходили повз нього і повертали потім назад. Десь має бути отут, а не видно...

— Не знайдуть,— впевнено сказав Сашко Циган.— Раз ми не одразу знайшли, ніхто нас тут не знайде.

— Ага,— сказав Марусик, і в голосі його було не стільки радості, скільки прихованого суму.

Журавель м'явся, переступав з ноги на ногу. Йому не хотілось розлучатися з друзями.

— А може... може, давайте гриби пошукаємо,— несміливо запропонував він.

— А що, давайте,— підтримав Сашко Циган. І гайнули хлопці по гриби.

Той, хто збирав коли-небудь гриби, знає, яка то заразлива штука,— тільки почни. І як воно заспокоює. Всі думки з голови — фіть!— і нема. Всі почуття з серця — геть. Ні про що не думаєш. Одне тільки на умі — гриб! Де ти, голубчику, де ховаєшся — чи під оцим здибленим опалим листям, чи під отією згорбленою глицею? А коли усміхається тобі удача, ти вже нічого не чуєш, нічого не бачиш, не помічаєш. Голову до землі і — як той пес мисливський.

Сьогодні хлопцям щастило, як ніколи. А коли щастить, і час летить мов на крилах. Сонце вже повернуло на вечірній пруг, коли вони нарешті схаменулися. Грибів у кожного було — повні торби.

— Що з ними робити?— знизав плечима Сашко Циган, коли підійшли до куреня.

— Може, хай Журавель додому забере,— сказав Марусик.

— Ні! Ні!— замахав руками Журавель.— Я й свої вам залишу. Бо одразу ж зрозуміють, де я був. І вас почнуть шукати в лісі.

— О! Правильно! Розумно!— похвалив його Сашко Циган.— У тебе іноді каструлька варить.

— Ви їх посушіть,— порадив заохочений похвалою Журавель.— На гілки понахромлюйте, як ото білочки роблять.

— Зупинись,— сказав Циган.— У мене вже слів нема вихваляти твій розум. Не виснажуй мене. Іди вже додому. А то зірвеш нам всю операцію.

Журавель скривився, наче в нього боліли зуби.

— Іди!—повторив Сашко Циган.— А то стемніє, самому, боязко буде йти.