Чудеса в Гарбузянах

— Мені... мені... мені соромно!— закричав він, вбігаючи в хату.

— Овва!— спокійно підвів голову батько і примружив одне око.— Що таке? Чого це ти раптом засоромився? Ич, який сором'язливий став!

— Нащо... нащо ви так балакали з Семеном Семеновичем? Хіба можна?..

— А як мені було з ним балакати, коли він...

— Треба було віддати йому того білета! Віддати! Справді, в Марусика було більше грошей... І однак це наша спільна машина... Спільна! Усіх трьох.

— Ти диви!— обернувся батько до дружини.— Наше козеня стає дибки. Мабуть, хоче, щоб я йому добрих бебехів дав,— і вмить перемінився в лиці, гримнув на сина:— Ану цить! Воно мені... воно мене ще вчитиме!.. Ану!

І...

Подальшу розмову батька з сином переповідати не будемо, щоб не травмувати вразливих читачів.

Скажемо тільки, що після тієї розмови, лежачи на горищі й тихо схлипуючи, хлопець думав: «Ні! Нема правди на світі! Нема!.. І нащо я бажав, нащо я вигравав ту машину? Щоб тільки вважалось, ніби вона наша, а насправді батько не дозволить і пальцем приторкнутися, як до мотоцикла. «Почекайте, поки виростете, поки права одержите. Тоді кататиметесь скільки влізе». Спасибі вам у шапочку! Ні! Не хочу!»

Ех, яка ж то страшна мука, коли ти бачиш, коли ти від-

чуваєш, що батьки твої щось не так роблять, що вони не праві!..

І яка ж то безвихідь!

Батьків же не поміняєш. Батьки ж даються людині раз і на все життя.

З самого народження вони для тебе... Вони для тебе — найрозумніші, найдобріші, найсправедливіші з людей земних.

І раптом...

Якби ті батьки знали! Якби вони тільки знали! Так ні! Вважають, що вони непогрішимі. Не доведеш їм, не переконаєш.

Ти не можеш бути правий, бо ти дитина!

Ех, які ж вони дорослі, ті батьки! Які вони безнадійно дорослі!

Отак у муках і переживаннях і заснув Сашко Циган...

І не чув він, звичайно, лежачи на горищі, як у своїй кімнаті кректали й бубоніли його батьки.