Чудеса в Гарбузянах

Марусик з надією глянув на Сашка Цигана.

— Ні! — рішуче мотнув той головою.— Я батькам обіцяв, як їхали.

— Ага,— змушений був уже підтакнути Марусик.— Я теж... Треба...

— А ми швиденько, разом,— підхопився Журавель.— Спершу в Марусика, а тоді в Сашка...

— Ну, глядіть,— приголубила їх усміхненим поглядом Катерина Іванівна.—• Як ви такі герої праці, то давайте.

Навіть не дуже захоплююча робота у гурті робиться весело. Весело й швидко. І незабаром з усіма хатніми господарчими клопотами було покінчено. •.

— «Кажуть люди, кажуть!» — підвівши догори правицю, урочисто вигукнув Сашко Циган.

І хлопці весело засміялися.

Торік у їхньому колгоспі був організований народний хор. Перший же виступ хору, перша ж виконана пісня мали величезний успіх. Учасники вийшли на сцену, де стояла довга лавка, двома шеренгами — попереду жінки (у однаковісіньких блакитних сукнях), позаду у вишиваних сорочках чоловіки.

Керівник хору, з довгим, аж до плечей, кучерявим волоссям, у жовтих черевиках на високих підборах, Арнольд Ба-калина, який щойно закінчив Київське культосвітнє училище, дзвінко оголосив:

— «Кажуть люди, кажуть...» Музика і слова народні. Виконує хор села Гарбузяни.

Він скинув догори праву руку, і тут — хоп! — усі чоловіка, як один, рвучко злетіли догори над жінками, ставши позад них на лавку.

Це справило на глядачів величезне враження. Зал вибухнув оплесками. Саме виконання пісні такого враження вже не справило. Бо хористи дуже кричали — старалися. А в пісні, як відомо, головне не сила звуку, а душа.

Після того вираз «Кажуть люди, кажуть...» став у Гарбу-зянах крилатим. Коли хотіли когось підхвалити, але не сухо, офіційно, а з теплою усмішкою, то говорили: «Кажуть, люди, кажуть...» — і додавали: «Музика і слова народні».

— Ну, а тепер, хлопці, треба глянути, як там у Липках,— сказав Журавель.— Ми ж обіцяли дідові...

— Авжеж,— погодився Сашко Циган.

— Нема питань,— підхопив Марусик.

Учора, коли виїжджали на весілля, дід Коцюба, прощаючись, схилився до хлопців і шепнув чи то жартома, чи то серйозно:

— Ви ж, хлопці, навідуйтеся до моєї розвалюхи, щоб, бу-ва, чого не той...— І, підморгнувши, додав: — Я там для вас горщик меду залишив.

...Хлопці вже прямували до воріт, аж тут несподівано загавкав Бровко. Він рвався на ланцюгу, підстрибував, припадав до землі, мотав головою, метляв хвостом, скавучав і гавкав, гавкав, гавкав...