Розділ «ДИВАКИ Повість»

— Можна до вас?

Микола мовчить. Його не видно, він у тіні. Собака вчув хлопця і привітно завищав до нього.

— Петренко! — гукнула вчителька. Мабуть, здогадалася, що то він вийшов. — Це ти?

— Я, — обізвався невдоволено.

— Чого ж ти мовчиш? Мати вдома?

Вагався, не знав, що їй сказати. Але в цей час мати сама вийшла з хати:

— Хто там?

— Можна до вас? — запитала Валентина Михайлівна.

— Заходьте, не бійтеся. Собака не кусається, тільки гавкає. Валентина Михайлівна привіталася. Мати запросила її до хати.

— Вирішили ми усім класом прийти до вас у сад на екскурсію, — сказала вчителька, коли вони втрьох зайшли до світлиці. — Як ви на це дивитесь?

— А чого ж, ведіть, це їм тільки на користь, — відповіла мати. — Артем Степанович все розкаже й покаже.

Насуплений Микола порпався серед книжок, розкиданих на канапі та підвіконні.

— Ви у старих Антонюків живете? — спитала мати.

— Так, в Антонюків.

— У них і раніше вчителі квартирували. Артем Степанович у саду з самої весни. І спить там у курені. Хата велика, є куди брати. А самі здалека?

— З Лубен.

— Чого ж це аж до нас утрапили?

— Я й раніше у вашому районі працювала. Піонервожатою. Тут моя сестра вчителює. А це закінчила інститут і до вас одержала призначення.

— Батьки в Лубнах?

— У нас тільки мама. Вона з сестрою живе. Тато помер.