Розділ «ДИВАКИ Повість»

Раптом Валентина Михайлівна щось згадала.

— Стривайте! — зупинила школярів.

Потім підійшла до етажерки, взяла книжку.

— Недавно я купила чудову повість Олеся Донченка “Лісничиха”. Можу дати вам почитати, — простягнула Валентина Михайлівна книжку Олі.

— Хе, почала вже до неї підбирати ключа, — шепнув Сашко другові, злегка штовхнувши його ліктем.

Микола ж, мовби й не до нього, був якийсь розгублений, все чомусь поривався до дверей.

Учителька провела їх аж за ворота, попрощалась і повернулася До себе в кімнату. Сховала в чемодан гербарії.

Коли це — зирк на стіл: нема плескатого камінця.

Де ж він? Може, в шухляду поклала?

Висунула шухляду, одну, другу… Дивина! Куди міг подітися?..

Задумано підступила до вікна, подивилась услід школярам.

Вони з веселим гомоном ішли понад річкою. Спереду дівчата, за ними хлопці.

Враз Микола Петренко відстав од юрби і щось кинув з усієї сили у воду. Не встигло в річці булькнути, як він зірвався з місця і побіг доганяти однокласників.

Валентина Михайлівна тихенько засміялась і широко розчинила вікно.

В кімнату війнув весняний свіжий вітерець, долинули дитячі голоси.