Розділ «ДИВАКИ Повість»

Оля показала йому язика і відійшла, так нічого й не довідавшись.

Спочатку хлопці відмовлялися підтримати Миколу, хоч він дуже просив, переконував їх. Але потім, коли пообіцяв, як і радив Олег, відкрити свій секрет, більшість погодилася.

Ще б не погодитись! Відколи вже домагаються того, і ось, врешті, за таку дрібну, можна сказати, нікчемну послугу він усе розповість.

У Миколи навіть підозра виникла: чи не встиг їм шепнути щось Олег? Мабуть, шепнув, бо коли ото й радив йому, так явно ж хитрував, хотів мати найперше для себе вигоду.

Дарма, нехай хитрує, ще невідомо, хто кого обдурить…

Правда, знайшлися такі, що й після цього вагалися. Та велике діло — колектив. Узялися за них хлопці одностайно, дружно, поволі-поволі й схилили на свій бік.

— Значить, домовились, Миколо: в середу після уроків ідемо до річки і ти нам розкажеш? — ще раз перепитав для певності Олег.

— Домовились. Розкажу і покажу, — підтвердив Микола.

Тоді він зібрав дівчат, почав і їм те саме казати. Тільки тепер йому дістався ще міцніший горішок. Дівчата, як відомо, все роблять наперекір, ти їм своє, а вони тобі своє.

— Не хочемо і годі.

Найбільше опиналися Шинкаренко Оля і Коломієць Світлана. Оля образилася, що її прогнали від хлоп’ячого гурту, а Світлана, як завжди, хоче бути чесною і дисциплінованою. Торочать одне й те ж:

— Це негарно… це негарно…

Тоді Микола змінив тактику, став умовляти кожну дівчину окремо. Кого треба було переконувати — переконував, кого просити — просив. Довелося навіть вдатися до найостаннішого способу — улещування. І це допомогло. Під кінець великої перерви кілька дівчат теж згодились підтримати Миколу.

Дзвінок сповістив про початок наступного уроку — ботаніки.

Шестикласники посідали на свої місця, тільки Шинкаренко Оля, як завжди, чатує біля дверей.

У коридорі залунали знайомі кроки. Микола повернувся до Олега Шморгуна.

— Ти ж, дивись, не підведи! Перший починай.

— Та у мене вже й зараз у горлі ніби кішки лапами дряпають, — сказав Олег.

Сьогодні учні вітаються з учителькою стриманіше, ніж завжди.

Усі сідають тихо, не шурхотять книжками, не грюкають партами.