Розділ «Частина перша Земля і небо»

— Згасіть блиск очей, Псойс!

— А що ж мені робити з молодістю, пане професор? — прошепотів розпачливо Айт.

— Нічого, любий, я приготував вам ліки… — Лайн-Еу витяг з шафи скриньку. — Оце — рідина для виведення волосся… Це — мазь, яка навіть обличчя дитини зробить зморшкуватим. А оце… — професор натиснув на бічну стіну скриньки і відкрив потайне дно. — Це, мабуть, ви знаєте краще, ніж я.

Айт повільно нахилився до стола і зазирнув у скриньку. Там лежала мініатюрна радіостанція, хіба трохи більша за долоню руки.

— Дякую, професоре! — радо сказав Айт. — Для мене це будуть найкращі ліки від самотності й тоскноти.

— Обережніше користуйтесь цими ліками, Айт! Навіть і такий передавач, як оцей, можна запеленгувати. Слухайте мене щодня о дев'яносто дев'ятій годині. Вас я називатиму «Син». Відповідати мені не треба. Тільки коли буде справжня, гостра необхідність, увімкніться на короткий час. Якщо ж я мовчатиму протягом десяти днів, знайте: зі мною сталося лихо. Не відгукуйтесь ні на чий голос, бо в усьому світі є тільки дві такі радіостанції — їх сконструював мій покійний син. Зв'язок з вами я підтримуватиму не для Братства, а в ім'я свого сина.

Якийсь час сиділи мовчки. Потім Лайн-Еу додав:

— Айт, ми розмовляємо з вами востаннє. Хочу вірити, що ви будете переможцем і мені ще доведеться попрацювати над тим, як повернути вам украдену молодість. Але будьмо одвертими: в боротьбі трапляється всяке… Може, ви лишите мені якесь доручення?.. Може, у вас є батько, мати чи кохана дівчина, яким треба буде сказати бодай кілька слів?..

— Дякую вам, професоре! — зворушено відповів Айт. — Немає в мене нікого: ні батька, ні матері, ні коханої. Їх забрав містер Кейз-Ол. Були друзі… Та вони ж і продали мене Кейз-Олу, допомогли запроторити на каторгу.

— Жаль, дуже жаль! Ну що ж, Айт, попрощаємося… Йди, сину, і пам'ятай: зараз настав такий час, коли одинак може знищити і врятувати мільйони людей!

Вони обнялись і поцілувались, оці старики, а тоді молодший з виду, але насправді старший втричі, швидко одвернувся і пішов з кімнати.

— Так… — сказав той, що лишився. — Ну, друже Айт, оце ти й попрощався зі своєю юністю, зі своїми надіями… Вороття немає… Нема!

Він ліг на канапу, утопив погляд у блискучу білу стелю. На очі настирливо сунувся образ стрункої золотоволосої дівчини.

— Згинь, згинь, — шепотів Айт. — Ненависна! Тебе Кейз-Ол купив, як худобину… Тільки ні, худоба не знає, що її продають. А ти продалася сама!

Він застогнав, уткнувся обличчям в подушку. Видіння не зникало, а ставало дедалі яскравішим. Тепер Айт бачив Мей у рожевому купальнику на високому кришталевому постаменті. До дівчини підходить товстогубий, огрядний чолов'яга у золотавому вбранні вищого служника Кейз-Ола і чіпляє їй на плечі пишний вінок квітів… Блискають лампи фоторепортерів. Стрекотять кінокамери. Цмокають якісь панки поруч Айта: «Так, це справжня Цариця краси! Вона зробить бізнес!»

…Це почалося наступного дня після їхньої подорожі до Синього водоспаду. На побачення Мей прибігла радісна, схвильована. Вона одержала повідомлення, що головний уповноважений містера Кейз-Ола розглянув її фотокартки і надає їй можливість взяти участь одразу в останньому турі конкурсу красунь.

— Які фотокартки?.. Який конкурс? — здивувався Айт.

— Хіба ти не пам'ятаєш? — засміялась Мей. — Адже декаду тому я торочила тобі про це весь вечір.

Ні, він не пам'ятав. Але тепер до нього дійшов страшний зміст почутого: Мей погодилася позувати перед усім світом напівголою, сподіваючись одержати ефемерний титул Цариці краси.

— Навіщо це, Мей?