Розділ «Частина перша Земля і небо»

— Тоді — прощай!

На його уста ліг поцілунок — холодний, чужий. Подріботіли кроки, і вже здалеку пролунав шепіт:

— Чекай мене, Айт!

…Стогне, корчиться на госпітальній канапі немічний беззубий дід. Тільки ні, це не дід, а юнак, вбраний у машкару старості.

— Люба! — шепоче Айт. — Проклята!.. Коли б ти загинула, я б не так страждав!

Ні, вона не загинула. Он на столі газета, яку ненароком лишив учора професор Лайн-Еу. На її першій сторінці — усміхнена Мей.

«Вона — щаслива! — кричать величезні літери. — Містер Кейз-Ол подвоїв їй платню і подарував палац в Ріо-Айр».

— Проклята! — стогне Айт.

Ось він, Кейз-Ол!

Рівно о 16:75 ранку, 49 дня 10 місяця П'ятнадцятого року Атомної ери перед клінікою професора Лайн-Еу знизився вертоліт, і Айт востаннє потиснув руку своєму названому батькові.

— Прошу не забувати, пане Псойс, — запобігливо говорив професор так, щоб його чули всі довкола, — ліки треба приймати щодня. Вони вплинуть на ваш організм чудово! Ви навіть помолодшаєте!

— Я вдячний вам, професоре. Гадаю, містер Кейз-Ол винагородить вас достойно.

Загуркотів мотор, і вертоліт піднявся в повітря.

Ой, як хотілось Айтові ще хоч раз, може, востаннє, подивитись на Дайлерстоун з висоти пташиного польоту. Але Псойс, звичайно, не зацікавився б таким видовиськом, тому й Айт лежав у м'якому кріслі, заплющивши очі, і кутуляв беззубим ротом, як людина, що хворіє на хронічну печію.

Політ тривав лише кілька хвилин. Потім машина пірнула в глибокий колодязь між височенними стінами хмарочоса. Айт пригадав з кінофільму: саме тут завжди опускаються вертольоти містера Кейз-Ола.

Айта-Псойса зустрічала ціла група людей в золотавих комбінезонах вищих служників. Вони вітали його з мовчазною урочистістю, виявляючи знаки найвищої пошани: схилялися, простягаючи руки назад. Але Айт не звернув на них ніякої уваги, бо добре запам'ятав, що Псойс поводився з підлеглими саме так. Та в душі інженера мимохіть наростало обурення, огида. Напередодні Шістнадцятого року Атомної ери побачити те, що було в період рабства!.. Яке безглуздя!

Лише один служник кланявся, простягуючи руки вперед. По великих червоних вухах і характерному вигину спини Айт упізнав Свайна, помічника Псойса.

— Випростайся, Свайн! — проскрипів Айт. — Скажи, як снідав сьогодні ясновельможний?

— Без апетиту, пане Псойс! — догідливо відповів Свайн.

— Погано, — невдоволено пробурчав Псойс. — Доведеться тебе покарати.