Він уважно, навіть з відтінком суму, як здалося Алімові, подивився на нього.
– Ви курите? – поцікавився незнайомий.
– Коли є…
– Ну, куріть, – старий простягнув Аліму пачку сигарет.
Закурили. Ризаматов з насолодою затягнувся.
– Значить, ви узбек?
– Так.
– І так добре розмовляєте російською мовою?
– Тепер мало узбеків, які не говорять по-російськи…
«Чи не хитрує старий? Приваблює до себе, а сам думає, як би краще відпровадити мене куди-слід».
– Ось що, молодий чоловіче, – задумливо промовив незнайомий. – Перше, що треба зробити, – це піти звідси. Якщо тут ішов я, то можуть іти й інші, а ви, я відчуваю, не схильні розширювати коло знайомих. Ходім! – Він поклав заступ на плече і попрямував углиб соснового лісу.
Ризаматов на мить завагався, а потім рушив за ним.
Лісок густішав, почалися горби, порослі довкола ялинами, потім дорога пішла похило.
Старий ішов швидко, дрібними, квапливими кроками.
«Мисливець, напевно, – думав Алім, ледве встигаючи за своїм новим знайомим. – Не менше шістдесяти, а біжить легко, як джейран»[3].
Старий, видно, добре знав ліс. Не оглядаючись, він упевнено йшов уперед, обминаючи зарості ялівцю й чорниці, пересікаючи узлісся. За світлою, залитою ранковим сонцем галявиною почався глибокий яр, що заріс ялинками і папороттю. На дні яру било прозоре джерело.
– Отут і розташовуйтесь, – зупинившись, сказав старий. – Сюди рідко хто заходить, крім любителів природи. А їх зараз не так уже й багато. Тут можна й сховатись. – Він поліз у свою дорожну торбину, вийняв кофейного кольору батончик, мало схожий на хліб, шматочок сиру і подав усе це Аліму: – Беріть… А води тут багато. Чекайте на мене. Я йшов на город, вірніше – на своє картопляне поле, і натрапив на вас… Можливо, на ваше щастя. Чекайте… А підете – нарікайте на себе. Про решту я подумаю. Щасливо влаштуватись! – Він трохи підняв капелюх, вклонився, швидко вийшов з яру і зник серед дерев.
Алім залишився сам і зразу ж узявся за їжу. Він розділив хліб і сир на дві рівні частини і знищив одну половину. Величезне задоволення дістав від джерельної води: пив її, не відриваючись, великими ковтками. І тільки утоливши голод і спрагу, задумався. Як розцінити все, що з ним трапилось? Який щасливий випадок звів його з цим маленьким енергійним дідусем? Якщо він не фашист, то Аліму повезло.
Але чи можна розраховувати на дружбу старого?
Алім намацав у кишені пістолет, наче бажаючи перевірити свою готовність до боротьби.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 4. Приємного читання.