Розділ «Частина перша»

Усі перезирнулися.

Тризна з півхвилини посидів мовчки, збираючись з думками, потім встав:

– Вихід є. Зараз я піду додому, і до ранку там від гестапівців і сліду не залишиться.

– Не розумію, – сказав Ожогін.

– Що ж тут незрозумілого! – з неприхованою досадою промовив Гнат Несторович. – Гестапівцям потрібний я, і я з’явлюсь.

Наступила гнітюча тиша. Всім було ясно, що, пожертвувавши собою, Тризна хоче врятувати Леоніда. Гітлерівці схоплять Гната Несторовича, зроблять, в найгіршому випадку, обшук у будинку і підуть.

– А ти подумав про те, хто тобі дозволить так зробити? – суворо спитав Денис Макарович. – За кого ж ти нас вважаєш?

– Я мушу так зробити, – швидко заговорив Гнат Несторович. – Ви, нарешті, самі повинні примусити мене це зробити. Я допустив помилку і мій обов’язок – виправити її. Мені недовго жити… Ви ж самі знаєте…

Він підійшов до стіни і, взявши з цвяха піджак та шарф, почав одягатись.

– Поки я і мої друзі живі, цього не буде! – різко сказав Денис Макарович і взяв Тризну за руку.

– Правильно, – підтримав Микита Родіонович. – Будемо шукати іншого виходу.

– І знайдемо його, – додав Повелко.

Гнат Несторович стояв, схиливши голову.

– Чекати немає часу, – заговорив він хрипко. – Катастрофа може статися кожної хвилини. Якщо не дозволите, я зроблю сам, як підказує совість. Я ж не брав у вас санкції вбивати Шпигуна…

– Це не доказ, – перервав його Микита Родіонович. – Можливо, що на твоєму місці і я, і будь-хто інший зробили б так само. Зараз про це судити важко.

– Не знаю… не знаю… – покрутив головою Тризна і тихо додав: – Я піду… Я вас розумію… добре розумію… Але іншого виходу нема, і ви його не знайдете. А якщо й знайдете, то буде пізно. Я думаю…

Він не закінчив речення. Піджак і шарф випали з рук. Горлом хлинула кров. Його підхопили під руки Ожогін і Повелко, але втримати не змогли. Тризна упав на коліна, затуливши руками, рот.

Друзі підняли його, перенесли в сусідню кімнату. Ганна Василівна вибігла на подвір’я і повернулася з мискою, наповненою снігом, але було вже пізно.

– Товариші… Вовко… Простіть… – тихо промовив Гнат Несторович і затих.

Вранці до Леоніда ніхто не прийшов, не приніс хліба і кип’ятку, не передав радіограми. Це було незвичайно. Леонід попросив Велику землю провести сеанс опівдні. Але Гнат Несторович не прийшов знову. Сеанс перенесли на вечір. Леонід дуже хвилювався. Що могло трапитись? Йому було відомо, що Євгенія Дем’янівна в лікарні, що Вовка у діда, дома один Гнат. Але куди він подівся? Що змусило його забути про Леоніда, зірвати роботу?