Розділ «Частина перша»

– Велика?

– Ні, найщасливіший вік – три роки…

Багато питань можна було б задати «Грізному», людині, яка присвятила себе роботі, сповненій небезпеки і злигоднів. Хотілося дізнатися, як він живе, чого потребує, куди пішла його дружина.

– Вам скільки років? – раптом спитав «Грізний».

Ожогін, відповів.

– О, та ми з вами ровесники!.. Ну, а тепер давайте поговоримо про роботу радіостанції Леоніда Ізволіна. Ви вважаєте, що її тримати там не можна?

Микита Родіонович виклав свою точку зору. Він, як і раніше, вважає, що на стаціонарному положенні рація безумовно буде запеленгована і виявлена. І її не врятує навіть та обставина, що передачі на ній проводяться рідко. У гітлерівців вона, мабуть, давно на обліку. Ще два-три сеанси, і Леоніда схоплять.

– Так, ви маєте рацію, – сказав «Грізний». – Доведеться обмежитись тільки прийманням і в ефірі не з’являтись.

. – Але в мене виник один варіант… Дозвольте?

«Грізний» трохи примружив свої розумні, уважні очі. Йому подобався Ожогін. Враження про нього після знайомства збіглося з уявленням, яке склалося у «Грізного» зі слів Ізволіна. Такі люди можуть упевнено йти до мети і добиватися її. Така людина може бути розвідником. А помилки бувають у всіх.

– Я вас слухаю, – промовив «Грізний».

Микита Родіонович висловив свою думку.

Під будинок Юргенса зроблено підкоп. Ожогіну добре відоме розташування кімнат. Там є кілька нежилих. Підкоп треба вдосконалити з таким розрахунком, щоб радіостанцію помістити під одну з нежилих кімнат, а Леоніда влаштувати жити в пекарню під виглядом робітника. Під будинком Юргенса рація може працювати спокійніше. У випадку запеленгування, нитки приведуть до будинку Юргенса, і цим уся справа й закінчиться, бо ті, хто займається пеленгуванням, безумовно знають, що у Юргенса є радіоцентр та кілька тренувальних станцій.

А апарат Юргенса не зможе виявити рацію, оскільки не має засобів пеленгування.

– Під будинок Юргенса? Цікаво! Дуже цікаво! – «Грізний» ходив по кімнаті і ніби розмовляв сам з собою. – Вірно… Риск виправданий. Мабуть, ми це здійснимо.

Коли Микита Родіонович почав прощатися, «Грізний» затримав його руку в своїй і, дивлячись в очі, сказав:

– Ось бачите, розумна порада часом дорожча від будь-яких подвигів, хоча випадок з машиною я й не вважаю за подвиг. Та й з Роде можна було справитись без участі вашого друга. Якщо вже бути відвертим, то я можу признатись, що іноді й мені хочеться взяти в руки гранату або пістолет і піти разом з Тризною. Є таке бажання, але ми всі – і я, і ви – повинні пам’ятати, на що нас поставила партія. Ось так… А тепер усього найкращого. Бажаю успіху…

Єдина в місті лікарня знаходилася на колишній вулиці Чехова. Щоб добратися до неї, Гнату Несторовичу треба було пройти через усе місто.

Тризна йшов, не помічаючи, що робиться навколо нього. Він раз у раз розгортав поли ватяного піджака, розмотував шарф, важко зітхав і якось дивно піднімав ноги, наче йшов по воді.

Ніч Гнат Несторович провів неспокійно. Він не спав: то нерухомо сидів біля спорожнілого ліжка сина, то ходив з кутка в куток, то мовчки дивився у вікно. Вже над ранок, примостившись, на твердому дерев’яному тапчані, він спробував задрімати. Але сон не приходив, серце тривожно билося, груди боліли. Гнат Несторович думав про сина, про дружину. Євгенія Дем’янівна другу добу лежала в міській лікарні і, можливо, сьогодні вже розродилася. Вчора вона почувала себе погано, дуже погано, але Гнат Несторович все-таки сподівався, що роди пройдуть благополучно.