Розділ «ГАЙДАМАКИ»

Старшина пер­вий. Ста­рий Го­ло­ва­тий щось ду­же ко­вер­зує.

Старшина дру­гий. Муд­ра го­ло­ва, си­дить собі в ху­торі, ніби не знає нічо­го, а ди­виш­ся - скрізь Го­ло­ва­тий. “Ко­ли сам,- ка­же,- не по­вер­шу, то си­нові пе­ре­дам”.

Старшина третій. Та й син же шту­ка! Я вчо­ра зустрівся з Залізня­ком; та­ке роз­ка­зує про йо­го, що цур йо­му! “Ко­шо­вим,- ка­же,- бу­де, та й годі; а мо­же, ще і гетьма­ном, ко­ли теє…”

Старшина дру­гий. А Ґонта на­що? а Залізняк? До Ґонти са­ма…" са­ма пи­са­ла: “Ко­ли,- ка­же…”

Старшина пер­вий. Цитьте ли­шень, здається, дзво­нять!

Старшина дру­гий. Та ні, то лю­де го­мо­нять.

Старшина пер­вий. Го­мо­нять, по­ки ля­хи по­чу­ють. Ох, старі го­ло­ви та ро­зумні: хи­ме­рять-хи­ме­рять та й зроб­лять з ле­ме­ша швай­ку. Де мож­на лан­тух, там тор­би не тре­ба. Ку­пи­ли хріну, тре­ба з'їсти; плач­те, очі, хоч по­ви­лазьте: ба­чи­ли, що ку­по­ва­ли; гро­шам не про­па­дать! А то ду­ма­ють, ду­ма­ють, ні вго­лос, ні мовч­ки; а ля­хи до­га­да­ються - от тобі й пшик! Що там за ра­да? чом во­ни не дзво­нять? Чим спи­ниш на­род, щоб не го­монів? Не де­сять душ, а, сла­ва бо­гу, вся Смілян­щи­на, ко­ли не вся Ук­раїна. Он, чуєте? співа­ють.

Старшина третій. Справді, співа щось; піду спи­ню.

Старшина пер­вий. Не спи­няй, не­хай собі співає, аби не го­лос­но.

Старшина дру­гий. Ото, ма­буть, Во­лох! Не втерпів-та­ки ста­рий ду­рень; тре­ба, та й годі!

Старшина третій. А муд­ро співає! ко­ли не пос­лу­хаєш, усе іншу. Підкрадьмось, братці, та пос­лу­хаєм, а тим ча­сом задз­во­нять.

Старшина пер­вий і дру­гий. А що ж? то й ходімо!

Старшина третій. Доб­ре, ходімо.

Старшини ниш­ком ста­ли за ду­бом, а під ду­бом си­дить сліпий коб­зар; кру­гом йо­го за­по­рожці і гай­да­ма­ки. Коб­зар співає з по­ва­гою і не­го­лос­но.

“Ой во­ло­хи, во­ло­хи,

Вас ос­та­ло­ся тро­хи;

І ви, мол­да­ва­ни,

Тепер ви не па­ни;

Ваші гос­по­дарі

Наймити та­та­рам,