Розділ «ГАЙДАМАКИ»

Кобзар. Та я й не во­лох; так тілько - був ко­лись у Во­ло­щині, а лю­де й зо­вуть Во­ло­хом, сам не знаю за що.

Запорожець. Ну, та дар­ма; ут­ни ще яку-не­будь. Ану ли­шень про батька Мак­си­ма ушк­вар.

Гайдамака. Та не го­лос­но, щоб не по­чу­ла стар­ши­на.

Запорожець. А що нам ва­ша стар­ши­на? по­чує, так пос­лу­ха, ко­ли має чим слу­ха­ти, та й годі. У нас один стар­ший - батько Мак­сим; а він як по­чує, то ще кар­бо­ван­ця дасть. Співай, стар­че бо­жий, не слу­хай йо­го.

Гайдамака. Та во­но так, чо­ловіче; я це й сам знаю, та ось що: не так па­ни, як підпан­ки, або - по­ки сон­це зійде, то ро­са очі виїсть.

Запорожець. Брех­ня! Співай, стар­че бо­жий, яку знаєш, а то й дзво­на не діжде­мо - пос­не­мо.

Гуртом. Справді, пос­не­мо; співай яку-не­будь.

Кобзар (співає):

“Літа орел, літа си­зий

Попід не­бе­са­ми;

Ґуля Мак­сим, ґуля батько

Степами-лісами.

Ой літає орел си­зий,

А за ним ор­ля­та;

Ґуля Мак­сим, ґуля батько,

А за ним хлоп'ята.

Запорожці ті хлоп'ята,

Сини йо­го, діти,

Поміркує, за­га­дає,

Чи би­ти, чи пи­ти,