Розділ «ГАЙДАМАКИ»

Як ко­зак чор­ня­вий

Під вер­бою, над во­дою,

Обнявшись, су­мує;

А Ок­са­на, як го­луб­ка,

Воркує, цілує;

То зап­ла­че, то зомліє,

Головоньку схи­лить:

“Серце моє, до­ле моя!

Соколе мій ми­лий!

Мій!..” - аж вер­би на­ги­на­лись

Слухать тую мо­ву.

Ото мо­ва! Не роз­ка­жу,

Мої чор­ноб­рові,

Не роз­ка­жу про­тив ночі,

А то ще прис­ниться.

Нехай собі розійдуться

Так, як ізійшли­ся,

Тихесенько, гар­не­сенько,

Щоб ніхто не ба­чив

Ні дівочі дрібні сльози,