Розділ «Сергій Жадан Динамо Харків. Вибрані вірші»

винесіть, ну, давайте, сховайте в кишенях теплі зелені

спалахи, покладіть під язик срібло і золоті монети,

до найближчої схованки, до найближчого стадіону,

кров за кров, господь нас кличе, поводячи плавниками.

Тому що так, як він тримається за неї, я не зможу

ніколи і ні за кого триматись, я не пройду байдуже

повз цю мертву тканину, і без того надто довго вагався,

не маючи сил рушити, аби тепер не йти за ними слідом.

Ти ж напевне знаєш, що їх очікує, правда ж?

Там, де ти зараз є, де ти опинилась, ти все можеш

сказати їм наперед — ще два-три роки золотого

підліткового завмирання в серпневій траві,

розтрачування монет на різну

отруту і все — пам’ять заповнює те місце в тобі,

де знаходилась ніжність.

Тому що так, як вона боїться за нього, я не зможу

ніколи і ні за кого боятись, тому що з такою легкістю,

з якою вона кладе йому до рук ці теплі цитрини,

я не зможу ніколи нікому нічого віддати;

буду і далі за ними іти,