Вибране (поезія)

Будда відпустив оселедця по плечі,

читав бароккові євангельські мантри,

водив за собою зграї малечі,

в корчмі заливаючи про власні мандри.

Хоробрий Будда зупиняв ординців,

лякаючи пеклом, обіцяючи карму,

і знову з бабами сидів наодинці,

дивився на степ, мов на згублену карту.

Похилий Будда забирався в дзвіниці,

дивився на степ і молився на сонце –

великий і грішний, чистий і ниций,

забувши тенденції, відкинувши соціум.

Померлий Будда лежав на могилі,

розгублено навстіж розкинувши руці.

І баби, мов коні, під спекою в милі

іржали до сонця в журбі та розпуці.

+ + +

Це просто день, що врубується в простір.

Це просто день – весь твій, мов “аусвайс”.

Це під оркестру скрип невдалий зростом