Мазепа (скорочено)

Ішла, не маючи кордонів,

В глухих оголених степах

На люту радість царських тронів,

Не так, як Венгрія. В горах

Була її відпорна сила,

Хоч тьма і Венгрію давила,

Хоч предком був її Атілла.

Не досягли ми тих висот,

Що сяють іншим в морі слави...

Бо помиляється й народ,

Коли немає ще держави.

Неначе збите градом жито,

Були ми серед чорних піль...

Бо не могли іще робити

Централізованих зусиль,

Не панували в власній хаті,

Програвши з долею двобій,

Як росіяни в дні прокляті,

Коли Їх полонив Батий.

В нас Академія була