Мазепа (скорочено)

Його ж ти зрадила і степом

Пішла рабинею Петра.

Хіба не жах: своєї зброї

Не маєш ти в ці скорбні дні...

У тебе так: два-три герої,

А решта — велетні дурні.

У тебе так: все безголів'я,

Що на багно кричить: «Блакить!»

Якби я міг, якби зумів я

Тебе, Вкраїно, воскресить...

Твої шляхи — відчай і камінь,

Така прекрасна й, мов на гріх,

Ти плодиш землю байстрюками —

Багном і гноєм для других.

У голові твоїй — макуха:

Хіба ж ти можеш жить сама,

Російсько-польська потаскуха,

Малоросійськая тюрма.

Веди ж, безумна, до загину

Мене на розстріли і жугь...