Первiнка

— Дядьку! Ідіть сюди! — гукнув Миколчин батько.— Ідіть сюди, поможіть!

Дід Рятушняк спустився в яму до батька, щось довго вони кректали, аж поки на руках не

підняли над собою плуг. Вони поклали його на зрубане будячиння, а через хвилину поруч з ним

поклали ще один.

Потім із ями разом із землею полетіла пріла солома. Батько перестав копати, став на коліна і

зачав розгрібати солому руками, занурюючи їх усе глибше й глибше, і раптом затих, ніби перестав

дихати, ніби він там щось зловив під соломою дуже дороге і важливе.

У діда Рятушняка від хвилювання дрібно тремтіли вуса.

Батько випростався і підніс до очей пригорщу пшениці. Роздивився, понюхав, дав понюхати

дідові, а дід ще й узяв зернину на зуб — і вони обнялися: Миколчин татко із дідом Рятушняком.

Дід зачав знову плакати і цілувати батька в плече і руку, шапка впала в нього із голови, і він

зробився ще менший.

— Ідіть, дядьку, в село та кличте всіх, хай беруть, у кого що є: відра, мішки, все, що є! Пошліть

кого-небудь до школи, щоб підмели класи. Будемо зсипати там.

— Біжу! — чомусь раптом дуже голосно, на ввесь степ крикнув дід Рятушняк і, як молодий, побіг до села.

— А ти, сину, повідтягуй будяки, тільки не поколись, на купу, та на тобі сірники та попали їх. А я

буду копати!..

Скільки прожив Миколка на світі, але такого ще не бачив! Від села до Розкопаної могили і від

Розкопаної могили до села засновигали люди. В мішках, у торбинах, на коромислах у відрах, в діжках

на тачках люди носили і везли колгоспну пшеницю, яку батько закопав з дідом Рятушняком на