Первiнка

реп'яхів та болота 1 видавалося якимсь могутнім звіром без голови.

— Де ти його взяв? Отам у яру із машини поцупив? Та там же ж міни, собача твоя душа! А якби

підірвався? Ох, дам же я тобі лупки цими габлями, щоб знав!

Собака похилив голову і, втомлено хекаючи, тільки те й робив, що мовчав...

Миколка помітив: останнім часом Собака почав зникати, Почав десь зникати від хати і любив

щось приносити. Де він ходив, Миколка не знав. Ночами він десь блукав, приходив уранці сумний, з

жовтими очима, і пахло від нього лисицями, німцями і ще чимось, як ото, буває, пахне милом.

Собака важко лягав лід сараєм і спав, лишаючи вуха, щоб не спали. Весь час йому снився, очевидно, Миколка. Бо так: літаки у небі — спить. Танки по дорозі — спить. Відро ляпве у криницю —

спить.

Виходить на поріг Миколка — відразу ж Собаку наче хтось підкидає — встає, дивиться: що

робити? Миколка снився йому завжди, бо він, де б це не було, як тільки забачить Миколку, то мало не

плаче. Але ввечері знову зникає на всю ніч, щоб вранці пахнути лисицями, тінями і ще чимось, як ото, буває, пахне батьком, коли він на війні і коли його довго нема, так нема, що аж сумно.

Миколчин Собака любив приносити.

Ні, не те щоб тягнути до хати що попало. Він знав ціну речам і приносив з німих полів те, що

треба.

Настінний годинник якось приніс із білими стрілками і гирею. Приніс він і френч зелений

німецький з ґудзиками, орденом і голкою з ниткою в кишені. Витий валянок учора приніс на праву ногу

Миколці. На ліву, наче знав, у Миколки був такий валянок — узуві А сьогодні на тобі — сувій чорного

сукна прихекав із поля і сам у реп'яхах та болоті, як чорт.

Раптом Собака підняв голову, потягнув повітря, тихо заскімлив, завищав і з усіх своїх чотирьох